Читать «Загадкові світи старої обсерваторії» онлайн - страница 24
Олесь Ільченко
Нарешті крізь натовп, що шаленів від захвату, до Влада й Оленки пробрався якийсь поважний чоловік із таким само зеленим волоссям, як у Мео, і радісно кинув у натовп:
— Ми дочекалися! Це вони! Пророцтво справдилося, і тепер настав кінець лихим часам!
— Ва-о-о! Ва-о-о! — заревіло юрбище.
— Дозвольте привітати вас, наших господарів, — чоловік став на коліна перед Оленкою і Владом. — Прийміть цей стародавній символ влади від мене, жерця Вао! А палац уже чекає на вас!
Чоловік простягнув дітям якусь кострубату палицю, схожу на засохлу почорнілу ковбасу. Владові з огидою довелося прийняти цей «символ влади». А численна охорона зі списами, яка виросла ніби з-під землі, вже оточила дітей і показувала, куди йти, прокладаючи дорогу в натовпі.
— Владе, — зашепотіла Оленка, — треба щось робити! Вони ж мають нас за якихось богів чи царів!
— Ми повернемося до обсерваторії й вирушимо на Землю. Гадаю, слід просто зачекати й вибрати слушний момент.
— Якщо ми «царюємо» над мешканцями цього світу, то можемо наказати їм виконувати наші прохання! — гаряче продовжувала Оленка. — Скажімо, не перешкоджати нам іти до обсерваторії.
— Зажди. Я відчуваю, що цього не слід робити зараз…
Тим часом Влад із Оленкою, Вао, Сита, Мео і страшний Цьмок наближалися до якогось екіпажу на колесах, що нагадував старі автомобілі на Землі, які й самі скидалися на карети. У довжелезний екіпаж були впряжені пухнасті тварини, схожі на земних кенгуру чи тушканчиків. Вао урочисто посадовив дітей на м’які сидіння, а сам зайняв місце навпроти них. А ось Ситу і Мео охорона не пустила до екіпажу. Вао махнув рукою, і дивний візок рушив. Кидало його страшенно — адже тварини, які правили за коней, не бігли рівно, а стрибали. Відтак і екіпаж просувався так, що можна було зуби загубити від шарпання і смикання.
Нарешті всі прибули до величезного рожевого плацу, що віддзеркалювався у величезному ставі перед ним. На стінах палали численні смолоскипи.
Вао довго водив Оленку і Влада численними залами і кімнатами палацу, розповідаючи, де можна спати, де їсти, а де приймати прохачів, які відтепер будуть щодня приходити до палацу й чекати на диво від двох посланців до Татаси. Виявилося, що виходити з плацу мандрівникам суворо заборонено. Адже їхнє священне життя, за словами Вао, тепер належить усім мешканцям Татаси. І його слід пильно берегти від несподіванок.
— Це вже мені геть не подобається, — похмуро зауважив Влад, коли вони з Оленкою лишилися на самоті.
— Схоже на ув’язнення… — відгукнулася Оленка. — Пам’ятаєш ту тюрму, де ми колись опинилися?
— Авжеж… — замислився Влад. — Нам слід обстежити палац, раптом ми знайдемо щось корисне для нас, — те, що допоможе дістатися споглядальні й утекти…
— Вао сказав, що охорона лише довкола палацу, а в ньому ми можемо пересуватися вільно.
— Так, і цим слід скористатися. Ходімо!
Діти пішли перш за все в ту частину палацу, в яку Вао їх не водив під час своєрідної «екскурсії». Що вони там сподівалися знайти?