Читать «Злочинці з паралельного світу» онлайн - страница 22

Обвівши усіх поглядом, Рата сердито сказав:

— Ну то й що, ви оголосили голодовку? — і вже іншим, майже прохальним голосом, додав: — Що, хай це все добро пропадає? Я ж не лише для себе його брав.

Всі подивилися на Хроню, чекаючи, що він скаже. Хроня поставив біля себе обчищеного від присохлого болота черевика і, ковтнувши голодну слину, неквапом мовив:

— Ну, я так гадаю, раз усе це вже тут, то треба його з’їсти!

У Рати задоволено блиснули очі.

— Не радій! — сказав йому Хроня. — Більше ми красти нічого не будемо, затям!

— Та я що, я нічого, — забурмотів Рата, побоюючись, щоб Хроня не передумав.

Вони влаштували розкішний сніданок, скуштувавши всього, чим був багатий холодильник Аріадни Трохимівни.

А після сніданку Доллі сказала:

— Пане Рекс, можна мені взяти слово?

— Та бери, бери, хто тобі не дає! — озвався розімлілий Рата, а Рекс лише хитнув головою.

— Бачте, — нерішуче почала коллі, — ще коли мій професор філології був живий, мені довелося чути від нього про відомих народних месників…

— Кого-кого? — не зрозумів Рата.

— Ну, ватажків повстанців, які вели справедливу війну проти багатіїв. Вони визволяли людей, приречених на страту, відбирали у багатих нажиті працею інших багатства…

— О! О! Чули? — зраділо перебив Доллі кіт.

— …і віддавали їх бідним, — продовжила Доллі, глянувши на Рату, який розчаровано відвернувся.

— Звали їх Микола Шугай, Олекса Довбуш, Устим Кармалюк…

— Ніколи не чув про цих чуваків, — презирливо скривився Рата.

— Який же ти автохтон після цього, — усміхнувся Хроня, — якщо навіть героїв свого народу не знаєш? А-а, я й забув, — в’їдливо додав він, — тобі ж ніколи було — ти БІСНІСОМ займався.

— Чим займався, тим займався, — прошипів Рата, — а про таких вальтонутих, щоб віддавали своє добро комусь — не чув.

—.Є ще багато відомих імен народних месників у всьому світі. Ось, приміром…

— Зор-р-ро! Зор-р-ро! — раптом закричав зі своєї труби Фері.

— Ви цілком маєте рацію, пане Фері, — повернулася до нього Дол.

— А-а, цей чувак у чорній масці — про нього я чув! — зрадів Рата. — Колись усі паркани були цим Зорро пописані. Ну що ж, я згоден спробувати так, як ти кажеш — рятувати, виручати, визволяти… А там подивимося…

— Ну, якщо визволяти… — сказав Рекс. — Знаю я одне місце. Ходімте, покажу.

— Що за місце? — спитав Хроня.

— А ось прийдемо — побачите, — не пояснив Рекс.

Вони вийшли з будинку і рушили за Рексом у напрямку нового мікрорайону, забудованого дев’ятиповерховими однаковими коробками будинків.

Розділ 19. Жахливий напівпідвал

Залякане хмарами сонце визирало то тут, то там. Осінній день неначе вагався: починатись йому чи ні.

Товариші по нещастю йшли до недобудованих будинків нового мікрорайону. Вів їх Рекс.

Наблизились до одного, давно покинутого будівельниками. Рекс спустився вниз сходами, у напівпідвальне приміщення. У коридорчику стояла вода. Але хтось понакидав там цеглин, і по них, наче по камінцях через гірську річку, усі пробралися досередини. У напівпідвалі було сухо. Усі його стіни були розмальовані дивними чорними закорючками, які зловісно виділялися на сірому бетоні. На одній стіні висіла якась біла ганчірка, теж розмальована чорною фарбою. Посередині стояв старий стіл, поряд — перекинуті ящики, які правили, очевидно, за стільці. Тут було моторошно.