Читать «Злочинці з паралельного світу» онлайн - страница 23
Галина Малик
— Що це таке? — чомусь пошепки спитав Хроня. — Куди це ти нас привів?
— Це місце, звідки я одного разу ледве вирвався, — похмуро сказав Рекс. — Бачиш оцю закорюку? — вказав він на малюнок на ганчірці.
— Ну?
— Знаєш, що це таке?
— Десь я таке вже бачив… — намагаючись пригадати, наморщив лоба Хроня.
— Це — фашистська свастика, — тихо пояснила Доллі. — А це — знак есесівців, — показала вона на іншу закорючку.
— Це ті, що у німців були під час війни! — згадав Хроня.
— Ну, й що далі? — не терпілось Раті, якому вже тут набридло.
— А далі те, що сюди приходять гратися дуже милі дітки, — сказав Рекс. — Я з ними знайомий. Одного разу я потрапив їм до рук. Оце ось у мене залишилося на пам’ять про нашу зустріч, — він показав на синій шрам від залізного прута.
— А що вони хотіли від тебе? — пересохлими губами спитав Хроня.
— Та нічого не хотіли, гірко посміхнувся Рекс. — Якось дивно вони граються: ловлять котів і собак, влаштовують над ними суд, потім котів вішають, а собак…
Рекс раптом замовк і нашорошив вуха. У коридорчику почулося чалапання і хтось тихо вилаявся. Хроня приклав пальця до губів і махнув рукою на стіл, за широкими канцелярськими тумбами якого можна було сховатися.
До підвалу ввійшов хлопець у чорній шкіряній куртці. На грудях куртка відстовбурчувалася. Хлопець постояв хвилину, звикаючи до півтемряви. Потім розстебнув блискавку куртки і за загривок з-за пазухи вийняв рудого кота. Кіт висів у його руці, наче ганчірка.
— Ги! — дурнувато гикнув хлопець, дивлячись котові в очі. — Ну, Рудий, готуйся до суду! Вибачай, що інших суддів нема — до бурси пішли. Але я й сам непогано впораюсь. Що там учора твоя хазяйка з вікна вякала? Що ми по її городу м’яча ганяли? Ну, думаю, їй тепер пару днів не до городу буде. Правду я кажу? Пра-а-авду! Вона свого котика улюбленого шукати буде. У газетку оголошення даватиме, по телевізору нагороду обіцятиме! А нам її нагорода не потрібна, пра-а-авда? Ги-ги!
Так розмовляючи з котом і тримаючи його за шкірку, хлопець відійшов у дальній куток напівпідвалу. Пововтузившись там, він повернувся до вікна. У руці в нього був телеграфний дріт і великий кухонний ніж.
У Хроні, який бачив усі ці приготування, похололо всередині.
А хлопець тим часом продовжував:
— А де наш улюблений Рудик буде? А Рудик собі спокійно висітиме отут, у підвальчику! І твоя довбана хазяйка вже ніколи не гарчатиме на хороших хлопчиків, щоб вони не кидали камінчиками в її дорогого котика.
Наче зрозумівши свою долю, рудий кіт жалібно нявкнув.
— Пізно тепер нявчати, пізно, — сказав хлопець і накинув йому на шию дротяний зашморг.
Розділ 20. В’язень
Що сталося потому — хлопець у чорній шкірянці не встиг зрозуміти. Зненацька він опинився на землі, а над ним шкірила зуби страшна розлючена собача морда. Повівши очима, він побачив поруч ще одну, а з іншого боку стояв якийсь обідранець, тримаючи в руках його ніж і дріт.