Читать «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» онлайн - страница 69
Олександр Гаврош
Вчинити викрадення було нереально. Але барон фон Ґутентаґ сподівався, що Пинтя таки покаже характер перед такою масою людей. Комендант, пам’ятаючи портрозу розбійників» про всяк випадок залишився в замку, привівши гарнізон до повної бойової готовності.
Трьох сестриць вивели на ешафот.
— А що стільки народу зібралося? — запитала Зубаня у ката. — Сьогодні що — свято?
Той тільки щось просопів у накинутій на голові накидці, крізь яку прозирали лише очі і рот.
— Зараз вчуємо! — промовила Глуханя.
— Ага, ще й побачимо! — підтакнула й собі Сліпаня.
— Босоркані! — раптом гукнув хтось із натовпу, і площа завирувала.
— Сам ти босорканя! — крикнула Зубаня.
Майдан зареготав.
— Се Пинтьові подружки! — вигукнув якийсь сміхованець, і всі повеселіли, ніби зараз мала початися не страта, а виступ комедіантів.
Наперед вийшов міський оповісник і глянув на барона фон Ґутентаґ. Той і собі глипнув на міський годинник на ратуші. До означеного Пинтею часу залишалося п’ять хвилин. Майже на кожному даху сиділи переодягнені агенти з рушницями. Повно їх було і серед народу. Викрасти бабць було неможливо. Барон задоволено кивнув головою.
— Іменем ясновельможного цісаря Лео- польда та Святої Церкви, — почав оголошувати звинувачення бубняр.
— Ба, що він там бубнить? — запитала Глуханя.
— Казав сліпий — увидимо! — згадала народну мудрість Зубаня.
— Де сліпий? — зацікавилася Сліпаня.
— Та цитьте вже! Дайте мудрого чоловіка послухати! — притупнула на сестриць ногою нанашка.
Чим довше читав глашатай звинувачення, тим більше зростало співчуття натовпу до трьох бабусь.
Нарешті міський оповісник замовк, і кат підвів сестриць до шибениці, натягаючи кожній зашморг.
— Ти здурів, чи що ти є? — лаялася Зубаня на нього. — Як я з тим буду дихати?
— Бевзь та й годі! — підтримала її Глуханя.
— Де бевзь? Де? — глипала по сторонах Сліпаня.
— Чи маєте останнє бажання? — запитав засуджених бубняр.
— О! І не одне! — радісно вигукнула нанашка.
— Можна тільки одне.
— Тоді зніміть з шиї цю кляту мотузку! Вона мені мозолі натре.
Майдан засміявся, все більше проймаючись симпатією до кумедних бабць.
— Се не можемо виконати! — розвів руками глашатай.
— Тоді дайте хоч люльку покурити! — зітхнула Зубаня.
— І мені! — додала Глуханя.
— Я старша за тебе, — не погодилася Сліпаня. — Тому я буду курити другою.
— Що, сліпа курко? Ти старша? Не сміши народ! — обурилася Глуханя і штовхнула так сестру, що та мало не повиснула. Сліпаня у відповідь дала їй копняка. Вони почали боротися із зашморгами на шиї, так що повішення могло відбутися кожної секунди навіть без ката.
— Што за тикий нарот! — плювався барон фон Ґутентаґ. — Нафіть пофіситися не фміють організофано! Тьху!
Тим часом з натовпу передали три люльки. Нарешті бабці, стоячи на ослінчиках із зашморгами на шиях на прощання задиміли.
— Боже, яке блаженство! — промовила Зубаня.
— Не життя, а казка! — заплющила очі від задоволення Глуханя.
— Все-таки нам дуже пощастило, сестрички! — пустила цівку диму Сліпаня.
Аж тут годинник на ратуші став вибивати дванадцяту годину. Барон кивнув головою, і сотні вояків відразу звели курки, роздивляючись довкола.