Читать «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» онлайн - страница 64
Олександр Гаврош
— Начальника варти до мене! Негайно! — вигукнув комендант, виходячи з бенкетної зали.
А тим часом побратими ніяк не могли відімкнути браму. Весь план та їхні надлюдські старання йшли коту під хвіст.
— Давай, Митрику! Давай, солоденький! — Шпінька мало не на колінах благав Сливовицю, який схилився над замком.
— Здається, нам амінь! — проказав Графинчик, спостерігаючи, як від палацу до порохової вежі йде комендант у супроводі начальника варти та вісьмох стражників.
— Якщо вони піднімуть тривогу, через хвилину тут буде увесь гарнізон, — спокійно, мовби йшлося про дрібничку, промовив гусар Юра, витягаючи пістолі.
— Є! — раптом вигукнув Сливовиця, замок клацнув, і кована брама відчинилася.
— Слава тобі, Господи! — перехрестився Графинчик.
— Занесіть і капітана Смоляка! — наказав Шпінька. — Се наш останній аргумент у переговорах.
Коли комендант з охороною підійшов до вежі, там уже було все тихо і мирно. Варта засвітила смолоскипи. Брама була зачинена.
— Що за мара? — дивувався комендант. — Ану роздивіться все довкола!
Через кілька хвилин вони натрапили на зв’язаних вартових. У замку негайно забили тривогу. Все довкола забігало і заметушилося, як на пожежі.
“Розбійники! Розбійники!” — чулося звідусіль. Вояки на ходу одягалися і озброювалися.
Тим часом побратими спускалися вузенькими сходами до темниці, освітлюючи собі дорогу двома смолоскипами.
Першим біг Люципер. За крутим поворотом він радісно загавкав і зашкрябав лапами об двері. На щастя, вони були дерев’яними.
Тож товариство, добряче навалившись плечима, вибило їх із завіс. Пес із гавкотом кинувся досередини.
В округлій залі навстоячки був прикутий ланцями за руки Пинтя. Він втомлено підняв голову, але побачивши у відблисках смолоскипів Люципера, заусміхався.
— Що то за мудрачок дзвонить мухам кайданами? — голосно крикнув Шпінька.
— Ой-мой, дідько би вас вхопив! Скільки можна чекати? — Пинтя усміхався на всі тридцять два, а побратими його по черзі обіймали. Тим часом нагорі уже почали вивалювати браму. Ще мить, і охорона буде тут, у підземеллі.
Качулка схопив молот, який побратими передбачливо взяли з собою, і почав розбивати ланцюги отамана. Гусар Юра, позбиравши від усіх пістолі, зайняв оборону на сходах, ховаючись за крутим поворотом.
— Десь тут має бути потаємний хід, — носився Шпінька по підземеллю, шукаючи плиту з чортовим копитом. Але нічого не було видно через товстий шар столітньої пилюки.
— Люципере, ану шукай! — скомандував Пинтя.
Тим часом згори донеслися радісні вигуки. Очевидно, браму вояки вже виламали. Та перші ж постріли Юри Доманича трохи втихомирили їхній запал.
— Набоїв нам надовго не вистачить, — потирав у зап’ястях звільнені руки отаман. — Треба шукати вихід!
— А якщо потаємний хід із замку не у сій темниці? — раптом запитав уголос Графинчик. — Пустельник нам же не сказав, що катівень у замку декілька.
Усі від несподіванки остовпіли.
Тим часом Юра влучними пострілами стримував переслідувачів. Згори чулися крики поранених.
Раптом Люципер гавкнув і почав швидко гребти лапами. Всі кинулися йому допомагати. Невдовзі вони розкопали велику кам’яну плиту.