Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 52
Тимур Литовченко
Таким чином, Пилип Орлик сидів під домашнім арештом у Салоніках ось уже дев'ятий рік. Щоб не збожеволіти від бездіяльності, навіть почав писати «Щоденник мандрівника»…
А от щодо відвідувачів, то їх допускали сюди нечасто. Цікаво, хто згадав про султанського бранця нині?..
– Я не чекаю на гостей.
– Знаю, мій пане. – Алі ввічливо вклонився.
– Тоді перекажи, аби незнайомець забирався геть.
– Він дуже-дуже наполягає на побаченні, мій пане!
Наполягає?!
Отакої…
Між іншим, несподіваний візитер мусив надати головному тюремникові якісь переконливі докази щодо свого права побачитися з в'язнем, інакше Алі навіть доповідати не став би про нього! Що це все означає?..
Гетьман кинув спідлоба похмурий погляд на головного тюремника і запитав далі:
– Ти знаєш його? Бачив бодай колись раніше?
– Ні, мій пане, я бачу його вперше у житті.
Гетьман зміряв начальника охорони недовірливим поглядом від маківки до п'ят (ясна річ, вимагати від Алі пояснень – справа марна, все одно не відповість!) і пробурмотів:
– Хто ж він такий є?
– Іноземець.
– А як назвався?
– Капітаном гвардії Його Величності шведського короля Густавом Бартелем, мій пане.
«Шведського короля!..» – солодким відлунням відгукнулося у змученому серці бранця.
Ще б пак, адже у Швеції, у далекому Стокгольмі, перебуває його родина і всі козаки, вірні слову, даному ще покійному Івану Мазепі!..
Хоча з іншого боку…
Так – цілком можливо, то є пастка! Його і бідолашної Украйни воріженьки далеко, далеко не дурні! Вони знають, яким чином і на чому можна підманути багаторічного бранця.
Обережно, Пилипе, обережно…
І гетьман запитав начальника охорони доволі стримано:
– А може, ти бодай щось чув заздалегідь про візит цього капітана?
– Не чув, мій пане, присягаюся Великим Аллахом!
– Не помиляєшся?
– Як можна, мій пане?!
Так-так, схоже, тюремник не бреше. Та й навіщо брехати?! Адже за бранця він головою відповідає, і якщо з гетьманом бодай щось зле станеться – і сам Алі, й усі його яничари сконають або на палях, або у киплячій олії.
– Ти знаєш, звідкіля цей капітан взявся у Салоніках?
– Він стверджує, нібито прибув буквально щойно.
– І одразу побажав побачити мене?
– Так, мій пане, одразу, тільки-но прибув.
А може, то ніяка не пастка?..
А раптом це справжній посланець від коханої його дружиноньки чи когось із діточок?! А він тут ще думає, вагається!!!
Хоча…
Ні-ні, все ж таки треба бути обачливішим.
І бранець мовив:
– Гаразд, я прийму цього Густава Бартеля. Тільки не наодинці, а…
– Звісно, мій пане, звісно! Я і ще двоє яничарів будемо разом з вами, інакше не можна.
Алі ввічливо вклонився і вийшов геть, Пилип Орлик завмер посеред просторої кімнати. Проте мимоволі подався уперед, тільки-но супроводжуваний яничарами та головним тюремником шведський капітан переступив поріг кімнати.
– Маю честь відрекомендуватися: Густав Бартель, гвардії капітан Його Величності… – мовив візитер, одночасно ввічливо вклоняючись. Та не дослухавши, гетьман лише махнув тюремникові рукою і розчулено пробурмотів:
