Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 50

– Навпаки, ваша високосте, навпаки… Пам'ятаєте, як після нашої появи Франкфурт сповнився чутками, буцімто у Франції бракує вояків, якщо вони найняли на службу скажених турецьких яничарів?

– Авжеж пам'ятаю!

– І що відтепер яничари полюватимуть на бідолашних німецьких немовлят і заради розваги їстимуть їх живцем?

– Ну-у-у… припустимо… І що з того?

– То все це сталося через моїх запорожців – адже тутешні жителі їх ніколи не бачили, відтак легко сплутали запорозьке вбрання з турецьким!

– Припустимо, графе. Припустимо, все це так і є – і що з того?

– Не варто припускати, ваша високосте. У таких випадках можна говорити з абсолютною впевненістю, що…

– І все одно не розумію, до чого ви ведете?!

– Лише до того, що ліпше мати під боком нейтрально налаштованих франкфуртців, аніж прихованих ворогів. На зимових квартирах ми простояли, вважайте, цілих три місяці, поки що обійшлося без прецедентів… Не хочеться, щоб вони розпочалися саме зараз.

– Зараз, коли настає час розпочинати весняну кампанію?..

– Так, ваша високосте.

– То ви гадаєте, графе…

Де Лазіскі кивнув із найсерйознішим виглядом:

– З точки зору окупованих, нині час не носа від морозу ховати, а неприємного сюрприза нам готувати.

– Що конкретно вам відомо і від кого? – одразу стріпонувся принц Лотаринзький… Та раптом покосився на двері, за якими під наглядом Кароля очікував юний Йоганн Вольфганг, і протягнув: – А-а-а, розумію, розумію… Розумно, графе, дуже розумно!

– Якщо ваша високість вважають, нібито моїм джерелом інформації є син радника юстиції Гете…

– Справді, хто ж запідозрить дитину?! – задоволено посміхнувся принц. – Ви, графе, як завжди, неперевершені.

– Все зовсім не так, – посміхнувся де Лазіскі. – Це було би надто просто. До того ж, він недостатньо поінформований про те, що може нас зацікавити. Хоча сама ідея використати його…

– Отже, я таки маю рацію?! – зрадів принц.

– Я, ваша високосте, і справді включив у наші плани юного Йоганна Вольфганга, але зовсім не у цій якості.

– Тобто?..

– Краще передати через хлопця вигідну нам інформацію, ніж робити його нашим інформатором.

– Що-о-о?! – Принц Лотаринзький здивувався до непристойності відверто. – Про що це ви, люб'язний графе?! Які ще відомості збираєтеся передавати нашим ворогам…

– Це не зовсім відомості, ваша високосте.

– Що ж тоді?!

– Уявіть, що, розмовляючи з такими самими франкфуртськими хлопцями, наш юний Йоганн Вольфганг розповість, що турецькі яничари – це насправді ніякі не людожери-дикуни з таємничого Сходу, а шляхетні лицарі…

– Ну то й що?..

– Юні друзі Йоганна Вольфганга розкажуть про те іншим хлопцям, а також своїм батькам, ті у свою чергу…

– А-а-а, розумію, от тепер розумію!

– Це лише один напрям роботи з місцевим населенням, ваша високосте. Зі згоди маршала де Брольї, від початку нашого зимового квартирування я роблю також багато чого іншого, аби поліпшити ставлення франкфуртців до французького війська, зробити його бодай нейтральним. А тепер збираюся познайомити юного Йоганна Вольфганга із запорожцями. Погодьтеся, напередодні весняної кампанії це нам аж ніяк не завадить…