Читать «Орлі, син Орлика» онлайн - страница 125

– А Лейла?..

– Заради її ж безпеки ми намагалися приховати наше кохання від сторонніх, а подарунки могли нас виказати. Те, що сталося, лише підтвердило небезпідставність подібних побоювань. Та я був щасливий уже тим, що бідолашна Лейла відігріла моє серце. її кохання саме по собі було величезною цінністю для нас обох.

– Бідолашний мій Григорію!.. – Вона вже вкотре занурила довгі тонкі пальці у хвилясте волосся чоловіка.

– Загалом-то, маю тобі зізнатися, я не отримував дарунків не тільки від Софії та Лейли, але й від інших також. Як найстарший син у сімействі, весь час піклувався про інших: підтримував матусю, доки батько сидів під домашнім арештом у султана, правдами й неправдами збирав гроші сестрам на посаг… Тому, не враховуючи піднесеного на наше чудове весілля, за все життя мені подарували хіба що дві речі: троянду і портрет королеви Марії Аделаїди. Решта – це чесно зароблена платня за ті чи інші послуги.

– А що це за троянда? – миттю стурбувалася Луїза-Єлена.

– Ревнуєш? – Тепер у глибині очей Григорія вона побачила хитрі іскорки. – Я дбайливо засушив цю квітку і колись покажу тобі, не хвилюйся.

– Це від Софії чи від Лейли?

– Ні-ні, від зовсім іншої дівчини, яка з часом зробила просто запаморочливу кар'єру.

– Хто вона? – не здавалася Луїза-Єлена.

– А от про це тобі знати поки що не варто, оскільки…

Раптом Григорій відскочив від дружини і з найсерйознішим виразом на обличчі всівся назад у крісло. Не встигла вона висловити здивування, як за дверима кімнати пролунали кроки камердинера.

– Можеш не хвилюватися, у шляхетному серці гетьманича Орлика є місце лише для однієї жінки, інші мертві або викреслені звідти, – прошепотів він. Одразу ж двері розчинилися, і камердинер доповів:

– Його світлість графа Орлі де Лазіскі бажають бачити Філіпп і Карл-Густав Штайнфліхти – двоє молодих шведських дворян, котрі…

– Як?! Як ти сказав?! – Григорій аж підскочив від несподіванки.

– Філіпп і Карл-Густав Штайнфліхти… – пробелькотав розгублений камердинер, який не зрозумів бурхливої реакції графа. – Кажуть, нібито мріють записатися до полку «синіх шведів», щоб служити під началом вашої світлості.

– Хто вони такі? – запитала Луїза-Єлена.

– Веди їх сюди, і негайно! – наказав Григорій камердинеру. Коли ж той вийшов з кімнати, повернув сяюче обличчя до дружини: – Що за прекрасне Різдво видалося нині! Це, люба, мої племінники, діти сестриці Настусі. Уяви: до Стокгольма вже дійшли відомості про те, що віднині я маю драгунський полк… Хоча…

Григорій звівся на прямі, пройшовся кімнатою туди-сюди й мовив:

– Кароль – ось чия це робота!.. Природно ж, він написав Штайнфліхтам, більше нікому.

Очі чоловіка сяяли непідробним щастям.

– Ну що ж, люба Олено, нарешті ти зрозуміла справжню вартість твого весільного дарунка? Адже тепер розсіяні теренами всієї Європи козаки, козацькі діти й онуки почнуть збиратися до мого полку – тільки уяви, що то буде за армія! Півтора десятиліття тому я востаннє відвідав рідну землю і саме тоді вирішив, що козацька справа програна назавжди. Здавалося, що тільки я, тоді ще живий шляхетний мій батько і вірний Кароль мріємо про відновлення незалежної козацької держави, а усім іншим воно абсолютно байдуже: і козакам-вигнанцям поза Украйною, і тим нещасним, які залишилися в Украйні. Але тепер!..