Читать «Останній шаман» онлайн - страница 96

Ліна збігла сходами і, не звернувши уваги на Юрасикове джентельменство, незграбно гепнулась у крісло й захряснула дверцята.

— До мене додому за речами! — дала вона команду та клацнула паском безпеки.

* * *

Машина підстрибувала на місцями полатаній після зими трасі. Міцно тримаючи кермо й нахилившись уперед, Юрась Булочка обігнав абсолютно неприродної величини фуру. Перевалило за четверту годину. Наздоганяючи мандрівників, по небу сунулася дебела хмара, і коли вона доповзла до обрію й підім’яла сонце під себе, по даху машини затарабанив дощ, ляпнув у лобове скло. Юрасик наосліп посовав чорним важельцем коло керма. Щітки залипли на склі намертво.

— Свинство, яке свинство! — пробурмотів Юрась і ще раз покладав важельцем, сердито стиснув вуста, стишив хід.

Ззаду наближався моторошний гуркіт, й у бічне люстерко наш водій побачив розхлябану вантажівку, яка, здалося, перла просто на нього. Юрасик на частку секунди приплющив очі. Вантажівка пролетіла повз, страхітливо грюкаючи кузовом на всіх нерівностях дороги місцевого значення. Скло перед Юрасевими очима вкрилося чорними цятками. Видимість зникла, наче перед вікном хто пелену повісив. Наш водій пригальмував, висунувся з машини, ховаючи голову в каптур, почав швидко стирати бруд. Ще одна вантажівка — і в чорних цятках не тільки лобове скло, а й синя Юрасикова курточка.

— Свинство! Яке свинство! — буркнула Ліна стиха.

Безталанний водій набурмосився. З Ліною завжди так: одні кпини. От якби вона могла хоч тро-о-ошечки серйозніше до нього ставитися! Погляд Юрася Булочки затуманився, й перед внутрішнім зором постала яскрава картина. Він бачив святково прибрану редакцію: повітряні кульки з логотипом газети «Речовий доказ», збуджені голоси колег-журналістів, телекамери роз’їжджають вузькими проходами, Ліна на високих підборах, шампанське на столі самого редактора відділу новин Вальтера Тадейовича… На власному ж Юрасиковому столі — гора газет, і він стоїть коло столу й крупними літерами пише на останній сторінці: «Щасти! Автор» — і свій недбалий підпис. Рівно під його підписом палахкотить червоний заголовок на всю сторінку: ВІТАЙТЕ ПЕРЕМОЖЦЯ КОНКУРСУ «УКРАЇНСЬКІ ХИМЕРИ»! Колеги дякують, починають читати оповідь, яка взяла перший приз, регочуть і тицяють пальцем у Юрася: «Ну, хлопче, здивував! Ну, не чекали! Та ти ж талантище!» Ліна підходить до столу, бере газету й простягає йому: «Прошу, підпиши й мені…» Він переможно всміхається і, на мить затнувшись, пише — як з гори летить: «З любов’ю — автор»… Юрасик тяжко зітхнув.

Але онде вже і знак ДПС, онде й обмеження швидкості в 50 км на годину, і Юрась Булочка, скинувши ногу з педалі акселератора, зловтішно зауважив, що страхітлива вантажівка, яка обляпала йому синю курточку, похнюплено з’їхала з дороги під суворим поглядом автоінспектора. Проїхавши червону загорожу, Юрасик уже готовий був рвонути вперед, коли боковим зором відмітив біле якесь авто при дорозі, коло нього двох у синіх строях і червоний круг на довгій ручці, що викликав дратівливі асоціації. «Копійка» загальмувала.