Читать «Останній шаман» онлайн - страница 89

Місяць сховався за хмару й за мить знову визирнув, щоб освітити уже зачинене вікно, з якого щойно вилізло двоє незнайомців, і непорушні чорні грати. Нявка й хованець принишкли попід парканом, до якого тулилися. Двійко чорних, червонопиких — чисто тобі опирі-кровопивиі! — рушили до центру містечка. І хоча цей напрям був протилежний тому, яким простували хованець і його сьогоднішня несподівана гостя, обоє чомусь, не змовляючись, рушили услід за високими хижими постатями.

Проминувши один квартал, опирі перетнули майже пусту в цей час дорогу і пірнули в підворіття. З-за рогу виїхав автобус, промчав тихою вулицею і знов заховався за будинками. Нявка й хованець і собі перебігли вулицю, завернули в темну арку, де зникли опирі, й напрочуд швидко опинилися на одній із центральних вулиць.

Ліхтарі світили через один, але місяць присвічував їм, і будинки не здавалися, як бувало, таємничими й грізними потворами. Нявка впізнала і невеличкий парк із вічним вогнем, і автобусну зупинку, і двоповерховий готель без даху — старий, з облізлим тиньком, з розхлябаними дверима. Перед входом до готелю, під розбитим ліхтарем, зачаїлися дві чорні постаті.

Розділ V

КАРНА СПРАВА

Олександр Остапович Шкварченко — той Шурик, який так несподівано з’явився в хаті Ореста, — лежав на вузькому пружинному ліжку, витягнувши вздовж тіла жилаві спрацьовані руки. На грудях його горбком випиналася розгорнена книжка, а в головах світився торшер під жовтим абажуром, безнадійно змагаючись із сонцем, яке дедалі настирливіше перло до кімнати. Очі Олександра Остаповича були заплющені, і можна було б подумати, що він мирно заснув за книжкою і просто не вимкнув світло, якби не жовтий відтінок шкіри й не цей неприродно розтулений рот.

Рот із темними, безкровними вустами справляв жахне враження.

У двері кімнати постукали. Олександр Остапович не рухався. Тоді в замковій шпарі покрутився ключ, і двері відхилились. У щілині з’явилося спочатку немолоде жіноче обличчя, обрамлене зеленою картатою хусткою, а за ним огрядне тіло, яке безшумно прослизнуло всередину. Останнім у кімнаті опинилося відро з водою, в якій плавала велика ганчірка, коричнева від часу й мастики, що нею й досі натиралися підлоги в готелі.

Жінка здригнулася від протягу й помітила відчинене вікно. Вибляклі фіранки напнулися вітрилом. Жінка перевальцем наблизилась до вікна, похитала головою й гримнула рамою. Фіранки жалюгідно обвисли, і стало видно, що виблякли вони не від солоних вітрів, а від старості.

Жінка обернулась од вікна й нарешті кинула погляд на ліжко. Волосся під картатою хусткою повільно стало сторч.

* * *

Орест був здивований, як оперативно спрацювала міліція — тільки вчора Олександр Остапович Шкварченко надвечір навідався до нього додому, щоб посидіти менше години, а вже сьогодні знайшлися свідки, які бачили його тут. Смерть Олександра Остаповича гнітюче подіяла на Ореста: на мить йому привиділося, що це він якимсь підсвідомим чином спричинився до загибелі, по суті, чужої йому людини, з якою випадково його пов’язало кілька давнішніх листів від батька до матері. Відчуття причетності до смерті Шурика було настільки сильним, що Орест пополотнів і вкрився липким потом. Великими кроками він дійшов до шафи, де впереміш стояли пляшки горілки й вина, і, не роздумуючи, зробив кілька великих ковтків з недопитої пласкої пляшки.