Читать «Останній шаман» онлайн - страница 222

Василина охнула й навалилася на стіну.

У голові заметушилися картинки: відкрита труна, а поруч — віко, цвинтар, квіти на могилі, її двокімнатна квартира, в якій треба робити ремонт, а нема кому, шафа з одягом чоловіка, якісь люди ходять із кімнати в кімнату, вона сама на канапі — напівпритомна, без сліз, у тумані. Раптом спогад — усміхнений Марадона, який допомагає їй зійти з київської електрички…

І тоді з темряви матеріалізувався Хованець, тихо, як тінь, злетів у повітря й завис на видовженій руці нападника. Щось із дзенькотом впало на бетонну підлогу. І Василина, нарешті подолавши заціпеніння, вперіщила невідомого ціпком по голові.

Розділ XVII

НЯВСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ

Чи Хома Брут так вичікував, коли запіє спросоння когут? Чи фіндиректор Римський так дожидав скандального крику півня у глухім кабінеті вар’єте?..

Нявка нічого не бачила, крім двох зіниць: пустих, бездонних, неживих. Полум’я свічок відблискувало в них, але не могло розбудити застиглого погляду. Навіть мерці не дивляться такими очима! Там, у сліпій глибині, зріло багаття ненависті і зла. Воно ще не вихлюпнулося назовні, воно ще насолоджується своєю силою і безпорадністю ворогів, але щойно йому набридне бездіяльне споглядання слабкості ворога, воно спалить того на попіл. Нявка не хотіла дивитися в жахливі очі, але зір її ніби магнітом тягнуло туди, де вона бачила власну смерть.

Як наважилися вони навіть мріяти про те, щоб кинути виклик щезникові? Як насмілилися переслідувати того, за ким і смерть не ходить із косою? Таж вони — тільки літери в книзі, а він — огень, що книгу пожирає… То людина має владу записати щось у книгу, бодай слово, щасливчики — абзац, і хіба як виняток — цілу сторінку, та й не всяка людина має що протиставити щезникові. Є такі, безперечно, є, але їх — обмаль…

У підвалі була людина. Нявка охнула, коли побачила її: просто на голій долівці, прив’язаний мотузкою до перевернутого стільця, непритомний, лежав хованців господар. Чорне волосся збилося ковтуном, на руках — глибокі червоні сліди від мотузки. І дихання важке, бо грудям бракує повітря, а серце відмовляється гнати кров по тілу. Нявка боялася навіть зиркнути на хованця, щоб не знати, що він переживає в цю хвилину. Невже вони програли?!

Задоволений справленим враженням, щезник повернувся до нявки спиною і посміхнувся до опиря:

— Ще партію? Нас перервали…

Він спокійно сів за стіл, не звертаючи уваги, що позаду двоє полонених лежали ні живі, ні мертві, та перетасував карти. Здав собі й опиреві й, вочевидь, цілком захопився грою. Його не обходило, що людина, прив’язана до стільця, заворушилася, застогнала, що хованець шарпнувся на допомогу, а нявка мимовільно втримала його. Щезник не переймався, що навіть опир боявся звести на нього погляд, навіть у того трусилися руки, коли він одну по одній викладав на стіл карти. Його не цікавило, що відбувається в нього за спиною, бо хто йому тут міг загрожувати?..

— Відпустіть його, — хрипко попросила нявка, скошуючи очі на зв’язаного бранця. — Будь ласка.