Читать «Останній шаман» онлайн - страница 199
Наталя Тисовська
— Лохотрон?
— Хто ж тебе таким висловам навчив?
— Життя… — меланхолійно знизав плечима Юрась Булочка, — Гляди, розділ «Благодійність»!
— Цікаво, цікаво…
Стрілочка пробіглася по екрану, натрапила на потрібну кнопку — синю в червоній рамці, наче кольори мали додати вебсайту міжнародної — британської — ваги, Юрасик клацнув мишкою і почав стежити, як важко перегортає сторінки сайту повільний сервер комп’ютерного клубу.
«Фонд Британського університету здійснює грантову підтримку цілого ряду культурницьких і наукових проектів. Наші двері завжди відчинені для обдарованих фахівців, які готові запропонувати оригінальні наукові розробки чи талановиті мистецькі ідеї. Пишіть нам і телефонуйте — ми готові розглянути ваші найбожевільніші задуми».
— Може, Святослав Пилипович Шапка звернувся до них зі своїм винаходом і отримав ґрант на розробку?
— Все може бути… — замислено кусав губи Валерій Нечипоренко. — А подивись-но розділ «Контакти».
— Один момент…
Розділ XII
МАШИНОПИС СИВОГО ЛІКАРЯ
Шорсткі долоні масажиста бгали плечі, спину, потворний вигин ребер під лівою лопаткою. До певного моменту це було навіть приємно, але ось масажист узяв до рук колесо з довгим держалном і почав водити уздовж хребта. Тонюсінькі голочки на колесі ледь-ледь торкалися шкіри, але змушували тіло звиватися вужем. У ці хвилі він зціплював зуби і заплющував очі; ввижалося, що всі кінчики нервів зібралися в центральній точці бридкого горбу. За який час той виріс? Півроку? Кілька місяців? Може, якби… Та хіба була в нього тоді можливість лікуватися! З лікарні виписали — назад на зону. І до роботи.
Клятий шаман! Проклятий сам і діти його до сьомого коліна!..
Масажист, насвистуючи, підійшов до вмивальника й ретельно вимив руки.
— Ще пару хвилин полежіть, а потім вдягайтеся.
Пройшов до столу, сів, закинувши ногу на ногу, забігав кульковою ручкою в лікарняній пожовклій карті.
…Володимир Матвійович Горбань, тисяча дев’ятсот сорок третього року народження, політв’язень у 1978–1985 роках, член організації «Amnesty International», голова Фонду Британського університету, доктор фізико-математичних наук, громадянин Великобританії, помалу підвівся з лікарняної отоманки й накинув на плечі сорочку. Згадка про шамана, який, на глибоке переконання Горбаня, один винен у скаліченому його житті, потягнула за собою ще й ще неприємні спогади. Здавалося, давно вже перекреслив колишнє своє життя, давно вже забув, що в його біографії правда, а що вигадка, але час від часу спомини обсідали його, змушували ганятися за примарами минулого.
В такі миті він гарячково дзвонив комусь по телефону, через десятих знайомих надсилав запити до довідкових служб, годинами сидів в інтернеті і шукав, шукав! Шукав трьох: Шапку, Шкварченка і хитрого якута на ймення Мічилла.
І одного дня йому пощастило. За іронією долі, найпершим знайшовся Мічилла, навіть прізвища якого Горбань не знав. Легко знайшовся, і він довго ще не вірив, що така удача можлива, але, раз побачивши якута з віддалі п’ятьох кроків, уже знав: той! Змінився, постарів, але — той!
