Читать «Останній шаман» онлайн - страница 197

— Що там?

— Пощастило нам, що технічний прогрес наше місто і не зачепив. Інтернет — хіба в райдержадміністрації та у комп’ютерному клубі на вокзалі. Уявляєш, удома практично ні в кого нема.

Цього Юрасик уявити не зміг, скільки не старався.

— А диски до чого? — спитав він.

— А на дисках — архів електронної пошти з комп’ютерного клубу. Віриш, вони два роки нічого не видаляли!

У це повірити було набагато легше — Юрась Булочка сам особливим натхненням до роботи не вирізнявся. Він покрутив диск у руці.

— Два роки, стільки дисків… — промимрив невдоволено.

— Ну, — поблажливо плеснув його Валерій Нечипоренко по плечі, — всі два роки нам, може, і не потрібні. Отут записали архів за півроку до загибелі Святослава Пилиповича Шапки. Ти готовий? Мені Орестів комп’ютер хлопці притягнули, — почав він вибачатися, — а я з комп’ютером не цеє… не дружу…

У кімнаті, за розмірами більше схожій на вузьку комору, на письмовому столі стояв розібраний комп’ютер — блок окремо, монітор окремо, клавіатура на стільці. Юрасик розпрямив плечі — нарешті видалася нагода показати себе! Він рішуче зіпхнув блок на підлогу, з’єднав необхідні дроти, увімкнув. Комп’ютер завантажився, не спитавши пароль. Перший диск зник у дисководі. Заархівований файл не хотів відкриватися, доки Юрась не списав решту дисків на комп’ютерний «робочий стіл». Аж ось поштова програма відкрилася. Роботи було до холери.

Перші десять хвилин Юрасикові було навіть весело розшифровувати чужі послання. «Чабан, сходини 21-го. На Геника не розраховуй — лікується. Кому сірко, а кому молоко». «Ваша думка хибна. Тільки жорстка проукраїнська політика держави змусить людей заповажати українську мову. Поступливість не зробить із ворога друга, а тільки збільшить його домагання. Сааді». «Щастить! Благодатная мить вікопомна: / Редактор боїться закреслити кому, / Злий критик — єлейний і ніжний, хоч плач, / З руками книжки відриває читач!..»

Але що далі Юрась Булочка читав листи, то частіше сам собою позіхав його рот, то неуважнішими ставали очі. Вже двічі Валерій Нечипоренко поговорив із кимсь по телефону, тихенько вмикав телевізор і одразу ж знову вимикав, і коли ініціали «С.Ш.» майнули перед Юрасиковим поглядом, він проминув їх недбало, механічно розкрив наступне повідомлення, і тільки за хвилину, мов ужалений блискавкою, хапливо повернувся до попереднього листа.

* * *

Вже вчетверте збирався поставити каструльку з довгою ручкою на плиту Валерій Нечипоренко, і вже вчетверте Юрась Булочка, стиснувши зуби, дивився, як у ній, запінившись, шапкою піднімається кава. Кави Юрасик не любив, але чомусь боявся зізнатися в цьому своєму гостинному господарю. Пив каву з поваги вартою стійкістю, тільки цукру досипав побільше.

Повногубий міліціянт, підсунувши журналістові телефонну трубку, сам набрав номер на апараті. Юрась відкашлявся й лагідно привітався з незнайомим власником комп’ютерного клубу. Йому відповіли нетерпляче, але привітно. Юрасик сприйняв це за гарний знак: відкинув церемонії і перейшов на «ти».