Читать «Останній шаман» онлайн - страница 198
Наталя Тисовська
А Валерій Нечипоренко, споліскуючи каструльку від кави під тонесеньким струмочком води, дослухався до вельми загадкової бесіди.
— Почекай, — говорив журналіст, плечем притиснувши до вуха трубку, — ай-пі ти в себе подивитися можеш?.. Ні? Ну, а хто провайдер?.. Бачиш, а ти кажеш… У них же є записи, з якого телефону підключаються?.. Повір, йому принесуть усю статистику особисто… Еге ж, ще й спитають, чи чого іншого не треба…
Розмова була безпосередньо пов’язана з повідомленням, яке удачливий Юрась Булочка таки вишукав у купі мотлоху на переданій з комп’ютерного клубу дискеті.
Нічого, крім електронної адреси, що на неї лист був відправлений, Юрасик на руках не мав, але й цього — більш ніж досить. Щоб розшифрувати власників домену «buf.org.ua», можна піти довгим шляхом — зробити через міліцію офіційний запит у Мінзв’язку, але ж, але ж… Комп’ютерники — такий народ ловкий! От і зараз Юрась Булочка спромігся скоротити ланцюг принаймні на одну ланку, і теперечки у кишені — тобто в голові — він уже мав назву провайдера, який зареєстрував таємниче «buf.org.ua».
— Сьогодні друге травня… — журналіст багатозначно звернув погляд на господаря.
— А отже нема кому надсилати запит, — зрозумів той із півслова.
— Але поки що можемо перевірити, чим займається загадкове «buf.org.ua»…
За півгодини в накуреному приміщенні Рябокінського комп’ютерного клубу, атмосфера якого просто дзижчала від щільності високих технологій на один квадратний сантиметр, двоє сиділи плече до плеча, голова до голови перед монітором. Юрасикові тонкі довгі пальці літали клавіатурою спритно, як ніколи. На сірому столику стояла пляшка слабкоалкогольного напою, з котрої двоє по черзі нервово відсьорбували. Кілька червоних плям, що тонко пахли спиртом, уже яріло на сірій пластиковій поверхні столу, та двоє того навіть не помічали.
— Зайди он туди…
— Куди?
— Зліва — бачиш? — «Діяльність»…
— Де?.. А, бачу! Зараз, зараз…