Читать «Останній шаман» онлайн - страница 196

Двері йому відчинив повногубий русявий парубок, не по-святковому вдягнений у джинси й білу футболку. Вигляд він мав дещо засапаний — мовби зранку притьмом оббіг пів містечка.

— Заходь, не стій, — мовив Валерій Нечипоренко, відступаючи від дверей. — Ти вже снідав?

І зараз-таки Юрасю вдарив у ніздрі запах смаженого. Журналіст жалібно видихнув. Зізнаватися, що він не снідав, йому не хотілося. Тим часом слідчий у шортах уже пройшов на крихітну кухню, грюкнув тарілками.

Треба зауважити, що Юрасик слідчого побоювався, і хтозна чому. Валерій Нечипоренко натуру загалом мав флегматичну, норов веселий, людей любив і, незважаючи на свої тридцять років, юнацького оптимізму не розгубив. От тільки дружини він не мав, а це, знаєте, для слідчого великий мінус: нема кому вечерю зварити, нема з ким після роботи склянку вина випити й словом перекинутися. Не в чайну ж іти! Тільки й розради, що Валерій Миколайович Нечипоренко-старший, дядько слідчого, майор, мешкав у тому самому будинку, у сусідньому під’їзді.

Та без дружини було кепсько, а де її знайти — не відомо…

Валерій Нечипоренко гримнув ослінчиком об підлогу й коротким жестом указав гостю на нього. Жорсткий ослінчик захитався під худим журналістом, і Юрась Булочка подумав, що старі меблі все-таки краще викидати перш, ніж вони розваляться нехай і під небажаним гостем. А з іншого боку, хіба не сам слідчий прикликав його до себе? Юрасик притулився спиною до стіни, ще й ліктем для рівноваги себе підпер.

— Ковбаса смажена, — повідомив слідчий у джинсах. — Будеш?

Журналіст кивнув. Кава магічно з’явилася перед ним, щойно він опинився за столом.

— А є новини? — спитав він, сьорбаючи неміцний напій із великої фаянсової кружки з темною тріщиною на боці.

— Нема поки. Експертиза аж після свят буде.

Свята ж були довгі — перше, друге травня, та ще субота й неділя на додачу.

— Ліна дзвонитиме, а Ореста нема…

— Ну, всяке буває, телефон поламався, лінію обірвало… Ти ковбасу їж, бо у нас багато справ, треба бути в формі.

Юрась і без підказок наминав ковбасу, аж за вухами лящало.

— Ану, розкажи мені, — попросив Валерій Нечипоренко, — про фірму, яка виготовила «їжака».

Юрасик зам’явся. Задарма видати слідчому всі таємниці в перший же день?..

— Директор каже, прилад — не автономний. Має існувати комп’ютер, до якого він приєднується…

— А на комп’ютері, я так розумію, спеціальна програма?

— Мабуть, — знизав плечима журналіст.

— А Святослав Пилипович Шапка програмістом не був, отже, хтось йому програму написав…

Юрась Булочка застиг на рипучому ослінчику. А бодай тобі жаба на ногу наступила! Про це він не подумав! Кінчик ниточки, що нагло обірвалася вчора вночі в хаті Ореста, знову визирнув із клубка.

Тим часом Валерій Нечипоренко на хвильку зник із кухні й повернувся з невеликою пачкою, завинутою в газету. Розчистивши місце на вузькому складаному столі, він розгорнув газету. На стіл вилетіли лазерні диски. Юрась жадібно потягнувся до них.