Читать «Останній шаман» онлайн - страница 155

Довгі нявчині коси помалу стали сторч.

Під темнії ріки, Під грізне каміння, Під зимнії води, Під чорную твердь, Навіки, навіки, Де тиша і тіні, Де сонце не сходить, Де пострах і смерть, Спускайся, ду…

Якщо він устигне проказати «-ше», це кінець. Нявка ніколи не зможе повернутися з того світу. Вона вже рушила по тонесенькому місточку, що з’єднує світи цей і той, ще мить — і вороття не буде…

Хованець ревнув і кинувся на щезника. І в ту секунду, коли губи щезника вимовляли останній склад довгого і страшного закляття, чорна кудлата істота штовхнула його під руку. Палець із націленим нявці в спину нігтем стрибнув угору.

З каштанового віття пурхнули широкі крила. Палець щезника завис на півдорозі, з вуст зірвалося приглушене «-ше». Зненацька заскочена тваринка перекинулась у повітрі й каменем упала додолу. У світлі ліхтаря, що тільки-но спалахнув, хованець помітив перетинчасті лиличі крила.

Одночасно нявка відірвалася від конячого хвоста й гепнулася на землю, преболяче забивши куприк. Хованець зіслизнув з гарби.

Щезник повільно розвернувся.

Нависаючи над краєм гарби, він поглянув на хованця так, що привиділося: спалахне зараз чорна шерсть у того на грудях, побіжать по тілу язички вогню — сині, холодні, моторошні. Хованець інстинктивно позадкував, а щезник нічого не робив, тільки дивився на нього, заморожуючи зимним поглядом кров у жилах.

Темрява зійшла на містечко Рябокінь і тяжким запиналом накрила вулицю. Зникли з очей крила мертвого лилика, розтанула в мороці біла пелена нявчиної сорочки, чорний одяг опиря злився з чорнотою неба, згас один-єдиний ліхтар, мов хтось у нього пожбурив камінцем, розтанули всі звуки: людські голоси, дзижчання машин, віддалена музика, — навіть запахи зникли з повітря: кудись поділись і запаморочливі аромати весняного буйного квіту, і дух печеного й смаженого з відчинених вікон людських осель, і пах розбурханої весною ріки. І лишилися тільки два ока, які насувалися на хованця блискучими страшними жаринами, які сповільнили хованцеві рухи й остудили серце. Не в змозі навіть заплющити повіки, хованець чекав на щезникове слово, яке покладе край цьому жахіттю. Яке покладе край усьому.

У цю секунду міліційний «бобик» нарешті вигулькнув з-за рогу й, розганяючись на рівній дорозі, помчав за втікачем. Ліхтар спалахнув веселим світлом.

Щезник хльоснув коня, вйокнув на нього грізно, і гарба зникла, ніби її ніколи тут і не було.

Розділ II

ПРОПАЛИЙ ГЕРОЙ-ЛЮБОВНИК

Великий чорний пес породи ньюфаундленд сидів посеред двору і самозречено вив. Іноді він так захоплювався, що аж повискував, і тоді кошеня-недоросток, яке швендяло у пса під ногами, перелякано присідало й довго схвильовано нявкало.