Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 143

— Анно, відчини. Чуєш? Що за дурна поведінка? Я мушу з тобою поговорити.

Вона безтямно втупилася поглядом у двері. На одну довжелезну мить емоції зосередились на порухові клямки під рукою в Адама, і вона відчула, що понад усе на світі хоче побачитися з ним, проте підвестися з крісла не змогла.

З хвилину за дверима панувала тиша, тоді двері різко розчинились і до кімнати ввійшов Адам. Зробив декілька кроків, кинув ключі, які щойно взяв у Терези, на стіл і зупинився посеред кімнати.

Анна затамувала подих. У цілковитій тиші ритмічно цокав годинник на стіні і, мимохіть глянувши на нього, вона опустила очі. Ще за мить за вікном почувся гуркіт коліс фіакра і цокіт копит коней бруківкою, проте за хвилину шум почав віддалятися кудись у бік Валів та площі Святого Духа і врешті затих, знов полишивши по собі гнітючу тишу.

— Ні, то щось неможливе, — першою не витримала Анна. — Ми від початку знали, чим усе це завершиться, то чому зараз не хочемо прийняти очевидне?

Вона рвучко підвелася, а її руки, ніби набувши власної волі, так сильно стиснули спинку крісла, аж зблідли кісточки пальців.

— Та облиш ти це кляте крісло, — Адам розчепив її пальці й відсунув крісло вбік. — Що з тобою взагалі діється? Я хочу забрати тебе до себе. Тереза теж визнає за тобою право на самостійне рішення. Я поговорив з нею. Вона не втручатиметься у наші стосунки.

Анна заперечно хитнула головою, проте не пручалася, коли Адам її обійняв. Сама притиснулася до нього, з насолодою вдихнула його запах, звично виокремила в ньому аромат кави, тютюну та свіжонакрохмаленої сорочки і спробувала всміхнутися. От тільки усмішка в неї вийшла якась жалюгідна. Не усмішка, а радше невдала імітація.

— Я не хочу йти до вас. Мені не потрібні такі стосунки.

Нічого не розуміючи, Адам здивовано глянув на Анну. Вона хоче покинути його? З якого дива саме зараз? Ні, дурниці. Хіба можна дослухатись до слів вагітної жінки? Зараз вона сама себе зрозуміти не може, а тут ще й не обійшлося без Терези та її красномовства.

Він ковзнув рукою донизу і під усіма спідницями Анни відчув, що живіт у неї доволі помітно заокруглився.

— Дурниці ти кажеш. Зараз усе тільки розпочинається. Дивись, яка ти в мене кругленька стала. Ще трохи — й не приховаєш. Збирай речі. Досить слухати Терезу. Вона дбає не про твої інтереси, а про пристойність і репутацію родини.

Він відпустив Анну і спробував роздивитися довкола.

— Нічого не видно. Де в тебе тут свічник?

Тихенько зітхнувши, Анна принесла свічник, засвітила свічку. З хвилину повагалась, тоді різко розвернулася і глянула Адаму в очі.

— Я нікуди не піду, і речі я теж збирати не буду. Не хочу.

Здивовано звівши брови, Адам не відразу знайшовся з відповіддю. Даремно-таки погодився на тимчасовий переїзд Анни сюди. Мав би розуміти, що Тереза не відступиться, а обіцянки не тиснути на Анну, запобігти скандалу і допомогти нічого не варті.

— Ну, і що все це означає? — доволі прохолодно запитав він Анну. — Чергова примха? Маю доста колишніх.