Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 140

Слухаючи Терезу, Анна почувалася так, ніби їй вибивають ґрунт з-під ніг. Невже вона дозволила собі повірити у казку? Невже сама себе обдурила? Ні, це не казка. Адам говорив щиро. Він справді хоче бачити її поряд.

— Я нічого не вимагала від нього. Він сам… У мене буде його дитина.

Тереза майже з жалем глянула на Анну.

— Мій брат ніколи не залишить тебе і дитину без допомоги. Такі справи взагалі дуже просто залагоджуються. Зовсім не обов’язково все це афішувати.

Анна з тугою глянула кудись у простір. Відчувала невмотивовано сильне бажання встати і піти геть.

— Запізно щось таке говорити. Всі вже знають.

— Не всі, а лише ті, кого це безпосередньо стосується. Сторонні люди нічого не зрозуміли. Це ще не глухий кут, а лише привід замислитись над майбутнім. Ти ж не хочеш, щоб твоя дитина все життя відчувала на собі наслідки вашого з Адамом гріха? Тобі теж добра репутація не зашкодить. Якщо знайти чоловіка, який погодиться взяти тебе заміж, то…

Анна з жахом глянула на Терезу.

— Я ніколи на таке не піду… Я не можу… Ні…

— Зачекай. Не гарячкуй. Вислухай спочатку. Ніхто ж не каже, що це має бути справжній шлюб. Досить, щоб тебе вважали заміжньою, а жити з цим чоловіком тобі зовсім не обов’язково.

Мовчки підвівшись, Анна підійшла до вікна, розсунула штори, навстіж розчинила вікно і хапнула повітря ротом. Так гостро відчувала брак повітря, що майже не могла дихати.

Анна поривчасто розвернулася і глянула на Терезу.

— Адам ніколи не дозволить мені вийти заміж, а тепер, коли я ношу його дитину, — тим паче.

Тереза скептично скривилася.

— Адам мав би думати головою, а не сама знаєш чим. За своє життя він мав не лише двох дружин, але й доста коханок. Не розумію, невже йому тебе не шкода?

Відчуваючи, що її зараз знудить, Анна міцно притиснула долоню до рота і прожогом вилетіла з кімнати.

Назад повернулася прозора, аж зелена, проте не лише почувалася значно краще, але й була повністю вдягнена. Нічого не сказавши і навіть не вибачившись, мовчки сіла у крісло. Не лише втратила бажання сперечатися з Терезою, але й не переймалася, скільки насправді було дружин чи коханок в Адама. Нехай хоч із десяток.

Заховавши обличчя в долонях, вона спробувала зосередитись на тому, що діється зараз, і раптом відчула, що Тереза обережно торкнулася її плеча.

— Слухай, дитино, нащо тобі взагалі все це здалось? Я говорила з твоїм братом і знаю, що ти мала вийти заміж. Невже ти не розуміла, що з тобою діється? На що ти злакомилась? Що пообіцяв тобі мій брат?