Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 138

Ображено скривившись, Анна відвернулася. Весь її світ розвалюється на шматки, а він собі жартує.

— Ну, добре, вибач, — Адам ледь торкнувся її ліктя. — Я справді не думав, що той єдиний раз, коли я втратив пильність, матиме такі серйозні наслідки для тебе. Нічого, зараз відведу тебе до себе, тоді повернуся на це весілля і залагоджу проблему з твоєю пані Беатою. Досить бавитися в дурні ігри. Тепер мешкатимеш у мене.

Вражена сьогоднішніми подіями і втомлена гидким самопочуттям, Анна не сперечалася, а коли опинилась у будинку Адама, то насамперед послабила занадто тісне шнурування корсета і знесилено впала на ліжко. Мріяла про це щонайменше останні дві години.

Адам сів біля неї.

— Бачу, тобі зовсім зле. Здається, я вибрав не надто вдалий час для поїздки до Відня? Ти ображаєшся на мене?

Анна заперечно хитнула головою.

— Тепер уже ні… Слава Богу, минулося.

— Мусив поїхати. Маю там знайомства в певних колах і хотів із чогось розпочати процес розлучення, але, здається, тут виникають труднощі…

— І нехай, — Анна обірвала його, не дослухавши. — Байдуже. Все одно це на роки. Не хочу про це говорити. Ліпше розкажіть щось інше про свою поїздку.

Адам усміхнувся.

— Користуєшся з того, що зараз тобі не можна відмовляти? Не надто ж чесно ти граєш.

— А хіба цікаво, коли весь час чесно? Іноді можна й не чесно.

Розсміявшись, Адам торкнувся її руки поцілунком.

— Добре, що попередила. Тепер нізащо не сяду з тобою за один стіл грати в карти.

Дивлячись на Адама, Анна теж усміхнулася. Не так слухала його, як насолоджувалася тембром голосу, інтонацією, присутністю поряд, доторком, поглядом, увагою. Забулося навіть те, яким брутальним він був у ту останню їхню зустріч.

— Ну, добре, — за чверть години Адам глянув на годинник і підвівся на ноги. — Я справді мушу йти, а ти спробуй заснути. Після сьогоднішніх пригод тобі треба відпочити.

Усміхнувшись, Анна не сперечалася. І сама відчувала, що майже засинає.

Провівши Адама, вона засунула штори на вікні, зняла остогидлий корсет, тоді нижні спідниці й повернулася до ліжка. Почувалася майже добре, і навіть втома, яка з подвійною силою накотила зараз, не була такою безнадійною та важкою, як уранці.

Заплющивши очі, Анна всміхнулася сама до себе. Як це просто — прислухатися до своїх бажань, не впиратись обставинам і скоритися тому, що повинно статися.

Позіхнувши, вона і сама не зауважила, як, заколисана власними заспокійливими думками, заснула по-справжньому міцно.

Розділ 4

Розплющивши очі й ще не розуміючи, що діється, Анна сіла на ліжку. Чому вона прокинулась? Здається, почула стук у двері? Та ні, все тихо.

Вона прислухалася. Наснилося, певно. Цікаво, яка зараз година? У кімнаті напівтемрява. Цупкі штори на вікнах не пропускають не лише сонячні промені, але й звуки ззовні. Тільки до шибки б’ється і глухо дзижчить набридлива муха.

Підвівшись із ліжка, Анна підійшла до вікна, щоб розсунути штори, аж раптом почула цілком виразний стук у двері. Адам? Уже повернувся?

На ходу збираючи докупи розтріпане волосся, вона поквапилася до дверей, розчинила їх навстіж і злякано сахнулася назад.