Читать «Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля» онлайн - страница 197

— Ой! Побігли! — вигукнула Марічка й помчала до села.

Вона за мить перечепилася через якусь гілляку й простяглася на землі, боляче вдарившись вище кісточки.

— Давай уже віднесу тебе, — тихо запропонував ведмідь, хоч було очевидно, що йти до села йому дуже не хочеться.

Він ліг на землю, Марічка здерлася на його спину й обома руками міцно вчепилася в шкуру. Ведмідь підтюпцем побіг до села, а Люба, Пластун і лішак так і лишились у траві.

Заповітне слово

Петруся з Вуханем і Наталкою Леля вирядила додому, по рогача, а сама лишилася біля хати. Вона знову підійшла до віконечка, але там уже був не Лисий, а Івась. Вона сумно посміхнулася йому, намагаючись підбадьорити. Івась їй підморгнув. От і все. Виявляється, з братом вона вже так поговорити не може. Вона відчула, що знову на очі навертаються сльози, й пішла до ґанку.

Леля якось відчувала (і сама не знала, як), що двері заговорені. Так само й вікна. Тільки сподівалася на рогач, адже він створений бабою Ягою, а вона — не виключено — Любина бабуся. Тож щось підказувало дівчині, що рогач може допомогти. А от якщо не допоможе…

Раптом вона усвідомила всю безнадійність ситуації. Хлопцям там, у хаті, нічого пити, нічого їсти — тільки зілля, якого вони не знають і яким цілком можуть потруїтися. Крім того, втеча Люби означала, що назрівають якісь страшні події, може, навіть напад вовкулаків. Звісно, в селі є чимало інших

чоловіків, але вони не організовані, не згуртовані. Вони бояться. Вони не знають, що робити. І хоч як добре все село ставиться до неї, Лелі, все ж таки дівчинка не зможе їх згуртувати й спланувати відсіч страшним тварюкам. Від самої згадки про них у Лелі мурашки бігли по тілу.

Все це міг би, якби пощастило, зробити Лисий. Але він по-дурному замкнений у цій осоружній хаті. І як же його визволити звідти?

Зловісна Любина сила ніби відштовхувала від її хати. І руку Лелину, і лезо ножа, яке вона намагалася просунути між дверима й одвірками, і навіть руків’я ножа, коли Леля спробувала вибити шибку.

От хіба що рогач. Бо іншого нічого вона не могла придумати. Втім, і рогач… Що можна ним зробити? Хіба що спробувати підняти хату, а потім різко відпустити. Якщо хата розіб’ється, то… Тоді Лисого, Івася й інших може просто завалити сволоками й дахом…

Десь мусить бути замок. Адже сама Люба заходить до своєї хати.

Леля знову пішла до вікна. Цього разу за склом стояв Лисий.

— Чому вона вас не вбила? — спитала Леля.

— Щоб віддати вовкулакам, — як і раніше, самими губами, відповів Лисий, дуже смішно допомагаючи собі жестами. Ніби вона й так його не розуміла.

— Вона повернеться з ними? — Леля дуже здивувалася.

— Ні — лішак прилетить і відчинить.

— Як?

— Не знаю. Вона тільки лішакові розповіла, що зробити. До чогось там доторкнутися й щось сказати.

— Де?

— Десь за дверима. Не знаю.

Леля повернулася до ганку. Вона водила рукою по дверях, одвірках, навколо них. Невидима сила була рівномірна. Може, тільки на самих дверях і одвірках трохи дужча. Вона повільно обмацувала долонею п’ядь за п’яддю, й нічого не могла знайти. А незабаром переконалася, що взагалі вже нічого не відчуває. Ніякої сили. Від стін хати нічого не йшло. Леля зраділа, подумавши, що нарешті чари скінчились. Однак двері не відчинялися, вікна неможливо було розбити.