Читать «Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля» онлайн - страница 199

— Сволок, — запропонував Петрусь.

А Вухань зробив досить несподіване припущення:

— Ну, це… той… Хоча…

Леля кинулася до віконця. І всі побігли за нею. Вже почало сіріти. В хаті було темно, тільки за шибками проглядала ще темніша пляма. Леля спершу відсахнулася, а потім зрозуміла. Вона зробила кілька рухів долонею, ніби погладжуючи собі голову. Волохате обличчя Бороди зникло. А через мить у вікні з’явилася світла голова Лисого.

Леля сяк так пояснила йому, яка в них проблема. Все йшло добре, тільки от слова «світло» він довго не міг зрозуміти. Потім глянув на решту людей під вікном, обличчя його проясніло й він губами промовив слово, яке справді було подібне до «світла», тільки довше. І тепер не зрозуміла Леля.

— Як? — перепитала вона.

Лисий повторив, та вона все одно не зрозуміла. Аж раптом почула дзвінкий голос Марічки від ґанку:

— Світлана!

Важке пробудження

Спати вони знову лягли на світанку. І Лисий, засинаючи, переживав і переживав, що вранці не зможе рано встати. А роботи наступний день обіцяв дуже багато. Все, що розповіли йому Івась і Василько, поки сиділи ув’язнені в Любиній хаті, свідчило про те, що вовкулаки дуже близько, що чекати їх треба якщо не наступної ночі, то післязавтра. Івась молодець. Зроблено дуже багато, але залишалося ще більше, якщо вони хотіли не просто подолати цих тварюк, а й людей не втратити.

До того ж Борода, який у Люби там трохи поспав, та й перед тим ніч спав добре, погодився негайно піти подивитися, чи справді мертві Люба й лішак. Звісно, це вже було не так важливо, однак Лисий відчував, що з цими двома вони ще матимуть клопіт.

Словом, засинав він із тяжкими думками. Спав, щоправда, як убитий — навіть снів не бачив. А це добре. Своїх снів Лисий не любив. Вони завжди були зловісні, й прокидався він після них, укритий холодним липким потом, а потім уже до ранку ніяк не міг заснути.

Цієї ночі спав він міцно, та не довго. Ще й сонце не дійшло до півдня, як його вже розбудив Борода. Лисий миттю скинув сон і запитально глянув на свого старшого друга. Той подивився на Лелю, Івася й Марічку, які ще спали, й кивнув на двері. Лисий підхопився, взяв тихенько цебро з водою в кутку й мовчки вийшов за Бородою. Він швидко змив з обличчя рештки сну й обернувся до Бороди.

— Знайшов?

— Ні, — похитав той головою. — Але це ще не все.

Чекаючи найгіршого, Лисий мовчки подивився в глибоко сховані у волоссі очі Бороди.

— Інженера вбили.

— Де він? — уже на ходу спитав Лисий.

— У своїй хаті. Його знайшла Каченя. Пішла зранку спитати, чи нічого старому не треба. А він там… Вона тоді до мене. Тебе не наважилася будити, — ніби вибачаючись за дівчину, додав Борода.

Біля Інженерової хати стояв натовп — майже все село. Побачивши Лисого, всі розступилися так, ніби його тільки й чекали. Вітаючись на обидва боки, Лисий пройшов до хати. Слідом зайшов Борода.

Інженер, як завжди, сидів за столом. Голова відкинута назад, шия розрізана. Підійшовши ближче, Лисий зразу зрозумів, хто це зробив. Зблизька було видно, що рана не різана, а рвана. І таку рану він уже бачив. Таке ж було на шиї Василька в хаті баби Яги. Але тоді вони завадили лішакові довести його чорне діло до кінця. Тут йому ніхто не заважав. Інженер уже був старий і немічний, опиратися спритному й підступному лішакові, зрозуміло, він не міг.