Читать «Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля» онлайн - страница 193

Дряпатися схилом нагору виявилося ще важче, ніж він собі уявляв, — давно сюди не лазив. Мало, що крутий схил і мокрі кущі зі слизьким листям, так іще й пацюки. Звідки їх стільки?

Ось нарешті й дістався. Останній рух — і…

У селі верещали пацюки й крякали круки. Вони навіть билися між собою. Ними кишів увесь майдан між хатами. Де ж люди? Що сталося?

А потім він побачив і людей. І нічого страшнішого в своєму житті Василь не бачив. Бо круки й пацюки билися й верещали не самі по собі. Вони билися за рештки людських тіл, що безладно валялися, закривавлені, по всьому майдану. Стояв страшний сморід. Під ногами щось ворушилося, й Василь з огидою побачив, що це черви. Коли ж вони встигли налізти сюди в такій кількості?

І тут він згадав: «неміряна черва». Ось вона, значить, яка.

Особливо багато було її чомусь на беззахисній кам’яній брилі. Черва такого ж кольору, як камінь, вкривала майже всю її поверхню. Дрібні черв’ячки ліниво ворушилися, ніби вигріваючись на теплому камені. Тільки в заглибинах літер відбувався швидкий рух — ніби літери самі ворушилися, ніби зловтішалися: чи ми не попереджали тебе, Василю?

Лишатися в селі було безглуздо. Та й небезпечно. Тут нікого живого й нічого доброго вже не могло бути. Василь так і не зрозумів, хто міг таке накоїти. Невже той пуголовок зі своїми двома відьмачками? Ох, навряд.

Він пішов колом, обходячи село з півдня, тримаючись біля самого краю яруги, щоб не наближатися до пацючого бенкету.

Аж раптом шлях його перетнула широка просіка, що йшла від села на південь. Звідки вона взялася? Нічого подібного тут ніколи не було. Василь підійшов ближче й раптом зрозумів, що це. Він ніколи такого не бачив. Але, раз побачивши, зразу впізнав: слід вовкулаків.

Єдине, чого він не міг зрозуміти: як же черва, навіть якщо вона нелічена, може наслати на село вовкулаків?

Самотність, вина, відсутність будь-якого майбутнього, неможливість щось змінити, виправити — з суміші всіх цих почуттів народжувався безпросвітний розпач. У нього немає нічого, йому нікуди йти, йому нема для чого жити. Василь згадав усі свої помилки. Він убив лисого пуголовка. Хоча знав, що цього робити не можна. Він знав, що не можна його вбивати, але не міг зрозуміти, чому не можна вбити. Що означає «непіддатний смерті»? Він і зараз цього не розумів. Он же навіть вічний вождь — і той виявився піддатний.

Потім Василь бачив сліди вовкулаків у лісі й не зрозумів, що це саме вовкулаки. Засліплений ненавистю, він не повернув додому, щоб попередити односельців, а пішов далі, залишивши село на погибель. І його самого там не було, коли ці безжальні потвори вбивали все живе — людей, коней, курей, свиней, корів… Василь уявив собі, як нажахано й беззахисно ревіли перед смертю корови, і йому самому стало боляче. Аж заточився.