Читать «Позичений чоловік» онлайн - страница 222

справді, губи її гречаним медом змащені, так і хочеться скуштувати. Гаразд, хай буде по-твоєму! Хочеться мені від неї мати дитину — дівчинку чи хлопчика, однаковісінько. І о вже замовкни, хай тебе вихором винесе, іроде!»

Але, повторюю, такі сварки з внутрішнім голосом траплялись рідко.

Завжди виходило так, як він підказував, а він хитро підказував те, чого мені кортіло,— от і жили ми з ним душа в душу, обходились без непорозумінь: або молодиця подобається і я хочу мати від неї дитину, або я зовсім байдужий і дитини від неї мати не хочу!

Послухавши про сутички з моїм внутрішнім голосом, тепер іще послухайте про свято врожаю.

Щороку в яблунівському колгоспі «Барвінок» святкується свято врожаю. Саме тоді, коли з поля зібрано колоскові, коли викопано картоплю та буряки, коли вже оборалися й посіяли озимину. Колгоспний люд збирається на майдані коло клубу, де встановлено трибуну, грає духовий оркестр і яблунівська художня самодіяльність танцює і співає пісень просто неба. Коли і в вас тремтять жижки до танцю — танцюйте й ви, коли горлянка свербить співати — співайте й ви.

Може, й по інших селах теж святкують свято врожаю, та, либонь, нема такого, що є в нашій Яблунівці. Бо голова колгоспу Михайло Григорович Дим додумався найшанованіших колгоспників, чиї портрети прикрашають сільську Дошку пошани, перемалювати на великі портрети, а до тих портретів прибити міцні дерев’яні держаки. Директор школи Кастальський не пожалів пі хисту, ні натхнення — портрети передових кукурудзоводів, механізаторів та тваринників вдались на славу!

Й минулої осені на майдані коло клубу можна було в людському натовпі побачити живу картинну галерею. Ця картинна галерея рухалась, та найчудніше було не це, а те, що передовик, який був намальований на портреті, сам і тримав свого портрета!

Торік і позаторік, пригадую, мені ой як кортіло походити з портретом серед веселого та щасливого яблунів- ського натовпу, а з чим ти походиш, коли не заслужений, коли Кастальський не малював твого портрета для щорічного свята врожаю!

То я потрошку навчився канючити.

— Дай поносити твій портрет,— просив у Марії-телятниці чи в Олекси-комбайнера.