Читать «Код Да Вінчі» онлайн - страница 211

Ремі підняв пістолет догори і вистрелив у стелю. Мініатюрний револьвер гримнув зі страшною силою, луна прокотилася під кам’яним склепінням, наче грім.

Усі завмерли.

— Я не жартую, — сказав Ремі. — Наступний постріл буде йому в спину. Віддайте наріжний камінь Сайласові.

Ленґдон неохоче простягнув криптекс. Сайлас підійшов і взяв його, червоні очі світилися радістю помсти. Він опустив криптекс до кишені ряси і відступив, тримаючи Ленґдона й Софі під прицілом.

Тібінґ відчув, як рука Ремі міцно обхопила його шию. Слуга потягнув його до виходу, пістолет і досі боляче впирався в спину.

— Відпустіть його, — зажадав Ленґдон.

— Ми забираємо пана Тібінґа на прогулянку, — сказав Ремі, задкуючи до дверей. — Якщо подзвоните в поліцію, він помре. Спробуєте втрутитись якось інакше — теж помре. Зрозуміло?

— Заберіть мене, — сказав Ленґдон хрипким від хвилюванням голосом. — Відпустіть Лі.

Ремі розсміявся.

— Ви мене не цікавите. Нас із сером Лі зв’язують роки дружби. До того ж він іще може стати в пригоді.

Сайлас відступав до виходу, тримаючи Ленґдона й Софі під прицілом. Ремі тягнув Тібінґа, а той волочив за собою милиці.

— На кого ти працюєш? — запитала Софі твердим голосом.

Ремі посміхнувся.

— Ви б дуже здивувалися, якби дізнались, мадемуазель Неве.

Розділ 87

Камін у вітальні Шато Віллет уже давно захолонув, а Колле й далі ходив перед ним, читаючи факси з Інтерполу.

Зовсім не те, на що він сподівався.

Згідно з офіційними даними, Андре Берне був зразковим громадянином. Жодних проблем з поліцією — ба, навіть штрафів за паркування в недозволеному місці. Він навчався в приватній школі, тоді в Сорбонні, яку закінчив з відзнакою як фахівець у галузі міжнародних фінансів. Інтерпол повідомляв, що ім’я Берне час від часу з’являлося в газетах, але тільки в позитивному контексті. Здається, він допоміг розробити систему безпеки, завдяки якій Депозитарний банк Цюриха став лідером в ультрасучасному світі електронних технологій. Виписки з рахунків кредитних карток свідчили про пристрасть Берне до мистецьких альбомів, дорогого вина і компакт-дисків із класичною музикою, зокрема симфоніями Брамса — їх, вочевидь, він слухав на неймовірно дорогій стереосистемі, яку придбав кілька років тому.

«Нічого», — зітхнув Колле.

Єдине, що сьогодні зацікавило Інтерпол, — це відбитки пальців, які, очевидно, належали слузі Тібінґа. Керівник науково-технічного відділу сидів у зручному кріслі біля протилежної стіни і саме читав повідомлення від Інтерполу.

Колле глянув на нього:

— Є щось?

Той знизав плечима.

— Відбитки належать Ремі Леґалудеку. Він у розшуку за дрібні злочини. Здається, його вигнали з університету за те, що переставляв дроти в телефонах, щоб не платити за дзвінки... потім піймався на дрібних крадіжках. Злам і пограбування. Ухилявся від оплати лікарняного рахунку за термінову трахеотомію. — Він подивився на Колле і хмикнув. — Алергія на арахіс.

Колле кивнув, пригадавши, як поліція проводила розслідування в ресторані, який не зазначив у меню, що якась мексиканська страва містить арахісову олію. Один довірливий клієнт помер просто за столом від анафілактичного шоку, ледь скуштувавши замовленої страви.