Читать «Скринька з секретом» онлайн - страница 8

— От Карабас Барабас! Ну, нічого, не плачте! Ми зараз новий збудуємо.

Але до них уже бігли дві бабусі й мама, що сиділи й балакали на лавці біля під’їзду.

Вони дружно підхопили на руки своїх малят і, щось їм примовляючи, кудись понесли.

Зірка лишилася сама.

Вона обернулася й зустрілась поглядом з Дениском.

Треба було щось говорити.

— От Карабас Барабас! — повторив Дениско її слова і, не задумуючись, додав: — Ну, я йому! Він у мене знатиме!

Зірка всміхнулась, хотіла щось сказати, аж раптом пролунало:

— Зірко! Зірко!

З балкона третього поверху гукала бабуся:

— Біжи, серденько, додому! Ти мені потрібна!

Зірка так нічого й не сказала, тільки махнула рукою і побігла. А Дениско лише тепер усвідомив, що він сказав.

«Я йому! Він у мене знатиме!»

Яке безглуздя!

Що може зробити він, другокласник, здоровенному, на голову вищому за нього п’ятикласнику?..

«Цирк поїхав, клоуни лишились!»

Справедливі слова.

Кров кинулася Денискові в обличчя.

От уже справді — сам зробив із себе посміховисько. Познайомився, називається!

Нічого собі знайомство. Хоч на очі не показуйся.

Дениско побіг додому переживати.

Немає, мабуть, нічого гіршого, як відчувати, що сам себе пошив у дурні.

Препогане почуття!

Хоч лікті кусай, хоч бийся головою об стінку — нічого не допоможе.

Два дні відсиджувався Дениско дома. Не наважувався вийти у двір.

Які то були важкі довжелезні дні!

Крізь вікно він бачив, як катався на велосипеді Пірат. Як знову будувала Зірка дошкільнятам замки з піску. Як стрибала вона через скакалку в самотині. Їй теж ні з ким було гратися.

Звичайно, жили в будинку їхнього віку діти, але час був канікулярний. Всі десь відпочивали, гостювали. І доводилось нудитися.

Як картав себе Дениско за ті необережні свої слова! Але що поробиш. Слово не горобець, вилетить — не впіймаєш.

Вперше, відтоді, як вони поселилися, квартира здалася Денискові тісною…

А на третій день надвечір несподівано у двері подзвонили.

Дениско відчинив і побачив, як на підлогу впала застромлена у щілину записка.

На площадці не було нікого. Тільки відлунювали на сходах чиїсь швидкі кроки.

Дениско підняв папірець, розгорнув.

На аркуші із зошита у клітинку дівчачим почерком було написано:

«Проспект Вернадського 15, кв. 210.

Івашенко. Завтра, не пізніше — післязавтра.

Дуже потрібна допомога!

Якщо буде необхідність — подзвонити по телефону 97-32-50, попросити депутата. Четвер з 16 до 18.

Тільки на мене не посилайся!»

В кінці записки була намальована маленька зірочка.

У Дениска закалатало серце. Вона! Звичайно, — вона!

Але що це за адреса? І чому треба дзвонити депутату? І що за дивні слова— «Тільки на мене не посилайся!»

Знову загадки.

Але що б там не було — вона написала йому записку! Сама написала! Значить, він їй не зовсім байдужий. Значить, вона думала про нього.

«Дуже потрібна допомога!»

Значить, вона вірить у нього! Вірить, що він може допомогти, здатен допомогти. Вірить, що він справжній мужчина (як каже іноді тато)!

Дениско кілька разів перечитав записку і, склавши її вчетверо, ховав у кишеньку сорочки. І, здається, саме від цього радісно залоскотало у грудях. Вперше у житті він одержав записку, та ще від дівчинки, та ще з якоюсь таємницею. Хто не знає зараз, що таке вагомість! Всі знають. З наймолодшого віку. Як починають щось розуміти і дізнаються про космос, про ракети, про космонавтів. Всі знають.