Читать «Скринька з секретом» онлайн - страница 21

Що ж робити?

Так не хотілося б розказувати — і про записку, і про сусідку, і про передачу…

І взагалі — якось негаразд виходить. Вчора — цукерки, сьогодні — термоси. Наче навмисне. Наче він злодієм став, усе з дому тягне. А що як пропадуть термоси? Розіб’є у лікарні хтось. Мама завжди ж так попереджала — диви, обережно, не розбий…

Ні, не сказати мамі нічого буде просто неможливо. А може, й треба сказати. Для користі справи. Мама все-таки лікар. І ходить зараз у ту лікарню, влаштовується. Може, вона щось навіть зробить для бабусі Івашенко…

Сумніви терзали Денискову душу.

І коли прийшла мама, Дениско одразу кинувся до неї:

— Мамо! Мамочко! Я тобі зараз щось скажу. Але пообіцяй, що ти не будеш мене ні про що розпитувати. Я сам тобі потім все розкажу. Але — потім. Добре?

Мама зблідла.

— Що сталося? — самими губами прошелестіла вона.

— Нічого страшного. Нічого. Просто я сьогодні одніс наші термоси у лікарню.

— Для чого?

— Ну, ти ж обіцяла… Я… я одніс у них передачу одній хворій. Бабусі Івашенко. Перша терапія, п’ята палата. Я завтра заберу.

— Не треба. Я завтра сама буду там. А… що з нею?

— Серце.

— А звідки ти… Ну, добре-добре… Пробач. Ти сам потім все розкажеш… Як ти мене налякав!.. Я вже думала… — Мама пильно-пильно подивилася на Дениска. — А що ти їв удень?

— Не хвилюйся! Я так наївся! Ковбасу. Сир. Яблука. І варення чотири ложки. І молоко…

Мама всміхнулася, але губи в неї тремтіли.

Вона обняла Дениска, притисла його голову до грудей. І тихо сказала:

— Ти сьогодні, здається, зробив свою першу в житті самостійну добру справу… Синку мій любий!..

Більше в той вечір вони про це не говорили.

А наступного дня мама принесла термоси й сказала:

— У неї стенокардія. Вона справді дуже хвора, та бабуся Івашенко. Надія Пилипівна. І, видно, дуже нещасна. Весь час мовчить. А коли її питають про рідних, каже, що в неї нема нікого. Хоча це, звичайно, неправда. Дуже сильний характер. До речі, вона, здається, думає, що передачу їй приніс онук. Медсестра каже, бачила, як вона їла твій обід і плакала. А тоді прошепотіла: «Єдиний серед них лишився людиною!..» їй же сказали, що передачу приніс хлопчик і втік… Просто не знаю, що й робити… Це ж обман… і разом з тим… так її жалко…

— Можна, я сьогодні знову понесу? — Дениско благально подивився на маму.

— Ех, в авантюру ми з тобою, синку, вв’язуємося. Але — нехай! — мама махнула рукою. — Відповідати будемо разом.

Дениско, тепер уже не ховаючись, поніс приготовлені мамою термоси з передачею. А для нього обід мама лишила у каструльках (загорнула в кілька газет і поклала під подушки, як робила це тоді, коли в них ще не було харчових термосів).

Санітарка, що приймала передачі, була заклопотана, навіть не глянула на Дениска, мовчки взяла пакунок і понесла.

Дениско без пригод повернувся додому.

11. ПАРАМОН

Настрій у Дениска був препоганий. Ну чого, чого він поліз із тим питанням про Діда Мороза? І вони через якусь поважну причину не змогли сказати йому правду. Між ним і ними, наче чорна кицька, проскочила нещирість. А коли з’являється нещирість, з’являється незручність, яку переступити вже дуже важко. І вийшло, що своїм питанням про Діда Мороза Дениско сам перекрив собі шлях до діда Кирила і Марії Іванівни.