Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 83

Але помітив Грайлик: чим частіше викликає він чародія Будьласка, тим менше стає в нього самого сил.

От і зараз. Ослабів так, що з місця зрушити не може.

Як же він пустелю перейде? А там же ще й гори, і річка, і знову гори… А потім усе це назад…

Похилив Грайлик голову у відчаї, важко дихає.

Раптом чує знайоме: туп-тап, туп-тап, туп-тап, туп!..

Дивиться — страус Еміль пустелею біжить.

Підбіг Еміль до Грайлика:

— Привіт!

— Здоров! — невесело привітався Грайлик.

— А чого ти назад ідеш?

Одвернувся Грайлик, нічого не сказав.

— Ну чого ти? Я ж тобі допомогти хочу. Жалко мені тебе стало. Я уночі, як пани поснули, з Чепизалівки утік, прибіг у Зачепилівку. Дай, думаю, хлопця виведу (там є хвіртка потаємна, спеціально для мене). А тебе нема. По слідах верблюда Мерседеса зрозумів, що знову з тобою Жартун-Реготун розважається. І побіг шукати. Сідай, повезу тебе у Куматенегу.

— Ні,— сказав Грайлик. — Не можу я у Куматенегу їхати.

І розповів страусу Емілю все і про вартового Макара Телятника, і про його неодмінну умову.

— Ну давай хоч до Зачепилівки тебе довезу. Там зараз нікого нема. Пан ще, мабуть, у брата.

— А не обдуриш?

Страус подивився на Грайлика так докірливо, що Грайлику стало соромно за свою недовіру.

Опустився Еміль на землю, Грайлик сів йому на спину, і вони, в котрий уже раз, затупотіли пустелею.

А потім були гори, а тоді вони спустилися до річки. Не знаю, чи плавають взагалі страуси, але Еміль плавав. І він переплив з Грайликом на спині річку. І знову побіг у гори, а тоді спустився і побіг лісом.

І от вони вже на узліссі і перед ними Зачепилівка. Глянув Граіілик і здивовано зойкнув — муру навколо Зачепилівки не було.

А біля хати стояв пан Зачепию і дивився на них з-під долоні.

— Давайте сюди! — здалеку гукнув Зачепило.

«Ну все! — подумав Грайлик. — Попався я».

Але пан Зачепило знову загукав:

— Та не бійся! Я затримувати не буду.

І коли Еміль підбіг до нього, сказав Грайлику:

— Зараз, зараз підеш у свою Куматенегу. Тільки харчів на дорогу візьмеш, і води, — ондо рюкзачок приготував. Як побачив я, що ти підкоп робив та ще й іржавою тупою лопатою, одразу поруйнував мур. Я ж його навмисне збудував, щоб тебе перевірити — чи змиришся ти з солодкою неволею. Ну, присядь перед дорогою.

Присіли пан Зачепило і Грайлик на призьбу, страус Еміль на землю опустився. Помовчали хвилю, а тоді начепив Грайлик рюкзачок:

— Пробачте, пане Зачепило, що я погано про вас подумав був. Спасибі вам. І тобі, Емілю, спасибі.

Обійняв пан Зачепило Грайлика на прощання, а Грайлик страуса Еміля за шию обійняв, попрощався і вирушив у дорогу. Звідки й сили взялися.

РОЗДІЛ IХ

Колонія Макаронія

От уже минув Грайлик сосновий ліс. Сів на узліссі відпочити, води попити. Розв’язав рюкзачок. Дивиться — а там, крім води у фляжках і їжі, топірець маленький, пилка-ножівка, обценьки, моток дроту міцного і цвяхи.

Ну й молодець пан Зачепило! Про все подумав.