Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 83
Всеволод Нестайко
Але помітив Грайлик: чим частіше викликає він чародія Будьласка, тим менше стає в нього самого сил.
От і зараз. Ослабів так, що з місця зрушити не може.
Як же він пустелю перейде? А там же ще й гори, і річка, і знову гори… А потім усе це назад…
Похилив Грайлик голову у відчаї, важко дихає.
Раптом чує знайоме: туп-тап, туп-тап, туп-тап, туп!..
Дивиться — страус Еміль пустелею біжить.
Підбіг Еміль до Грайлика:
— Привіт!
— Здоров! — невесело привітався Грайлик.
— А чого ти назад ідеш?
Одвернувся Грайлик, нічого не сказав.
— Ну чого ти? Я ж тобі допомогти хочу. Жалко мені тебе стало. Я уночі, як пани поснули, з Чепизалівки утік, прибіг у Зачепилівку. Дай, думаю, хлопця виведу (там є хвіртка потаємна, спеціально для мене). А тебе нема. По слідах верблюда Мерседеса зрозумів, що знову з тобою Жартун-Реготун розважається. І побіг шукати. Сідай, повезу тебе у Куматенегу.
— Ні,— сказав Грайлик. — Не можу я у Куматенегу їхати.
І розповів страусу Емілю все і про вартового Макара Телятника, і про його неодмінну умову.
— Ну давай хоч до Зачепилівки тебе довезу. Там зараз нікого нема. Пан ще, мабуть, у брата.
— А не обдуриш?
Страус подивився на Грайлика так докірливо, що Грайлику стало соромно за свою недовіру.
Опустився Еміль на землю, Грайлик сів йому на спину, і вони, в котрий уже раз, затупотіли пустелею.
А потім були гори, а тоді вони спустилися до річки. Не знаю, чи плавають взагалі страуси, але Еміль плавав. І він переплив з Грайликом на спині річку. І знову побіг у гори, а тоді спустився і побіг лісом.
І от вони вже на узліссі і перед ними Зачепилівка. Глянув Граіілик і здивовано зойкнув — муру навколо Зачепилівки не було.
А біля хати стояв пан Зачепию і дивився на них з-під долоні.
— Давайте сюди! — здалеку гукнув Зачепило.
«Ну все! — подумав Грайлик. — Попався я».
Але пан Зачепило знову загукав:
— Та не бійся! Я затримувати не буду.
І коли Еміль підбіг до нього, сказав Грайлику:
— Зараз, зараз підеш у свою Куматенегу. Тільки харчів на дорогу візьмеш, і води, — ондо рюкзачок приготував. Як побачив я, що ти підкоп робив та ще й іржавою тупою лопатою, одразу поруйнував мур. Я ж його навмисне збудував, щоб тебе перевірити — чи змиришся ти з солодкою неволею. Ну, присядь перед дорогою.
Присіли пан Зачепило і Грайлик на призьбу, страус Еміль на землю опустився. Помовчали хвилю, а тоді начепив Грайлик рюкзачок:
— Пробачте, пане Зачепило, що я погано про вас подумав був. Спасибі вам. І тобі, Емілю, спасибі.
Обійняв пан Зачепило Грайлика на прощання, а Грайлик страуса Еміля за шию обійняв, попрощався і вирушив у дорогу. Звідки й сили взялися.
РОЗДІЛ IХ
От уже минув Грайлик сосновий ліс. Сів на узліссі відпочити, води попити. Розв’язав рюкзачок. Дивиться — а там, крім води у фляжках і їжі, топірець маленький, пилка-ножівка, обценьки, моток дроту міцного і цвяхи.
Ну й молодець пан Зачепило! Про все подумав.