Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 82

А от їжачок дріботить прямо на Грайлика. Носом у ногу його ткнувся, став, дивиться здивовано, нічого не розуміє— що за перешкода невидима. Грайлик убік ступнув, пропустив їжачка.

І раптом Грайлик побачив чаклуна діда Нетребу. Скуйовджений, з незмінними реп’яхами у бороді він підтюпцем біг по узліссю. Обличчя його було заклопотане, очі розгублено моргали, він раз у раз крутив головою, роздивляючись навколо, наче когось виглядав. Проскочив повз Грайлика і побіг далі, тупаючи великими не по зросту чоботами. Зупинився, озирнувся, повернувся і побіг назад. Грайлик тільки усміхнувся: «Бігай-бігай, зловредний чаклуне! Все одно мене не побачиш». І пішов далі. Так само навшпиньках, обережно, намагаючись не наступити на суху гілку.

Поки він обійшов Куматенегу, десять хвилин уже минуло.

Аж от і пролам у стіні. Невеликий, але такий, що Грайлик міг вільно пролізти. Він уже збирався це зробити, але раптом глянув угору і побачив, що на стіні над проламом стоїть вартовий Макар Телятник. Грайлик розгубився, забув, що він невидимий, одсахнувся назад у кущі. І наступив на суху гілку. Гілка тріснула.

Вартовий Макар Телятник миттю стрибнув униз, побачив пролам і затулив його собою.

— Так я і знав, що ти звернешся до чародія. І захочеш прошмигнути, — вартовий говорив, нишпорячи очима по кущах. — Я тебе не бачу, але відчуваю, що ти тут. Я все-таки вартовий і діло своє знаю. Не прошмигнеш ти у Куматенегу. Я тебе запевняю. Ніякий чародій тобі не допоможе.

І тут раптом Грайлик побачив свої ноги, і руки побачив, і живіт, і плечі. Він перестав бути невидимкою.

Макар помітив його і усміхнувся:

— Ну от!.. Дурненький ти, дурненький! Неправдою не проживеш.

Грайлик тільки мовчки зітхнув.

Робити було нічого. Повернувся він і, похиливши голову, пішов у ліс.

РОЗДІЛ VIII

Рюкзачок

Грайлик ішов лісом і думав, чого йому так не щастить. І все через того чаклуна діда Нетребу. Якби не дід, Грайлик уже давно був у Куматенезі, побачив би своїх друзів і обов’язково б визволив їх. Він чогось був певен, анітрохи не сумнівався, що визволив би. У всіх своїх казкових пригодах він же завжди домагався того, чого прагнув. А тут, бач, не везе й квит. Це ж скільки треба пройти! Оцей ліс, потім пустелю, потім гори, потім річку форсувати (а як її форсувати?), потім знову гори і знову ліс. А тоді все оте в зворотному напрямку. Жах просто!

Вийшов Грайлик з лісу і пішов пустелею. Іде і тільки сопе.

«А чого я мучуся? Адже Макар Телятник сказав, щоб я вертався, звідки прибув, а тоді сам, без сторонньої допомоги діставався до Куматенеги. Але він же не казав, що вертатися треба обов’язково самому», — подумав раптом Грайлик.

Замружився, прошепотів тихо: «Будь ласка!» Розтулив очі — стоїть біля нього чародій.

— Що таке?

— До Зачепилівки мене довезіть якось.

— Нема питань! Будь ласка! — рукою махнув. Блиснуло-гримнуло — і вже перед Грайликом летючий реактивний корабель. Трап з килимком до ніг підкочується. Та тільки ступив Грайлик на трап, мов з-під землі з’явився раптом чаклун, рукою — мах: «Не треба!»—і все зникло. І корабель, і чаклун, і чародій. А вдруге викликати не можна — закон чар.