Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 85
Всеволод Нестайко
— А… а це підпирачка, щоб легше було йти, — одвів очі Грайлик.
— А-а, ясно, — усміхнувся Макар Телятник. — Ну, тоді проходь з підпирачкою. Будь ласка!
І вартовий широко розчинив золоту браму.
Чекаючи різних небезпечних несподіванок, Грайлик міцно стиснув у руках спис-підпирачку і пішов уперед.
За брамою починалася широка алея, обсаджена тополями, як бульвар Шевченка в Києві, що вела у глиб Куматенеги. Ні колючого дроту, ні тюремних бараків, які сподівався побачити Грайлик, видно не було. Та от попереду показалася дерев’яна арка, а на ній на червоному полотнищі білий напис: «Колонія Макаронія».
«Ага! Все-таки колонія!» — подумав Грайлик. Що таке колонія, він добре знав. Не раз чув і про колонію суворого режиму, і про дитячу виправну колонію для неповнолітніх правопорушників і злочинців.
Насторожено озираючись на всі боки, посунув Грайлик під аркою. Щось тихо, не чути нічого. Мабуть, лежать зв’язані, роти позатикані.
І раптом…
Вони сиділи за довгим столом під розлогим дубом і обідали.
Першою побачила Грайлика Галочка.
— Грайлик! — дзвінко вигукнула вона, кинувши ложку.
І вмить усі покидали ложки і з галасом кинулися до нього. І Женя-Жменя, і Толя-Бараболя, і Марушка-Реготушка, і Іван-Сумніван, і Юля-Танцюля, і Вітасик-Тарантасик… Одне слово, усі-всі дитиндівці, крім Чуха, Мині і Романа-Отамана.
Вони весело галасували і стрибали навколо нього.
— Ти звідки?
— Як ти сюди втрапив?
— А що це в тебе за спис?
І враз Галочка, перекрикуючи всіх, вигукнула:
— Та він же рятувати нас прийшов!..
Всі вмить замовкли, перезираючись.
— Правда? — подивилася Галочка Грайликові прямо у вічі.
— Правда… — кивнув Грайлик.
— А нащо нас рятувати? — раптом вигукнув Женя-Жменя.
— Хіба нас треба рятувати? — підхопила Юля-Танцюля.
— Ну, він же не знав… — сказала Галочка.
— А що, хіба… — Грайлик розгублено обвів поглядом усіх.
— Ой! Нам тут так добре! — вигукнула Юля-Танцюля.
— Так цікаво! — сказав Іван-Сумніван.
І те, що це сказав Іван-Сумніван, який завжди марудив і тільки казав: «Так не буває», — найбільше вразило Грайлика.
— Та ви що?! А зловредний чаклун Нетреба?
— Та чого ж він зловредний? Він же отакий дід! — Женя-Жменя підняв догори великий палець.
— Що?! — вражено закліпав очима Грайлик.
— Правда-правда! — вигукнула Галочка
— Ми тут робимо все, що хочемо, — захоплено підхопив Вітасик-Тарантасик.
— Ніхто нам не допомагає, але й не забороняє щось робити самим теж ніхто, — сказав Іван-Сумніван.
— Не забороняє? Дід Нетреба?! — вражено перепитав Грайлик.
— Він тільки чари забороняє, чудеса всякі. Хоче, щоб ми власними руками, власними зусиллями всього добивалися. Бо той, хто звертається до чар, вже не може без них обійтися, втрачає силу, вміння, і сам не може нічого зробити. А ми… От подивись, що ми набудували, — сказала Галочка. — Ходімо!
І повели вони Грайлика за кущі на галявину, де стояли якісь чудернацькі намети, а в пагорбах були печери, а на деревах площадки. Струмок був запруджений гаткою, і утворився ставок, на якому плавали саморобні кораблики, вирізані з соснової кори.
— А вартовий Макар Телятник? — згадав раптом Грайлик. — Він же вас нікуди не пускає. Недарма ж написано: «Колонія Макаронія».