Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 80
Всеволод Нестайко
Почало сутеніти. Надходив вечір.
Грайлик ледь-ледь підкопався під фундамент муру, як зробилося зовсім темно.
— Хе-хе-хе-хе-хе!
Грайлик здригнувся, почувши сміх. Він одразу догадався, хто це.
— Ну що? Як ся маєш? Як поживаєш? — нічний чаклун Жартун-Реготун стояв на краю ями, в якій порпався Грайлик.
Грайлик не відповів. Тільки втягнув голову в плечі.
— Ображаєшся! Ну й даремно. Уже й пожартувати не можна. Наче ти не жартував ніколи. Я ж знав, що тебе страус Еміль знайде. А здорово ти здивувався, коли побачив, куди тебе верблюд Експрес-Мерседес привіз. Га-га-га!
Грайлик мовчав.
— Ну давай миритися. А то мені скучно. Хочеш, я тебе на той бік перенесу? А то ще тобі ритися півночі.
— Все одно обдурите, — озвався Грайлик.
— Ні. Чесне чаклунське. От дивись. Алле-оп! — він схопив Грайлика за руку і підкинув угору.
Грайлик перелетів через мур і гепнувся сідалом прямісінько на спину верблюда Експреса-Мерседеса, на оте тролейбусне сидіння між горбами. І одразу ж поряд з ним гепнувся на сидіння Жартун-Реготун.
— Га-га-га! Здорово? Правда? Ну, поїхали!
— Куди? — спитав Грайлик.
— Як — куди? У Куматенегу. Вчора не доїхали, сьогодні доїдемо. Га-га-га-га-га!
— Обманюєте.
— Чого б це я обманював? Дуже мені треба. Сам побачиш. Газуй! — останнє стосувалося верблюда. Експрес-Мерседес зрушив з місця і почав набирати швидкість.
Оскільки шоломів цього разу чомусь не було, Грайлик міг бачити, куди вони їдуть. Хоча й ніч, але місяць світить, усе видно.
Їхали вони не пустелею, а сосновим лісом, що починався за хутором, між стовбурів височенних щоглових сосон. Стовбури мелькали перед очима. Верблюд Експрес-Мерседес набирав швидкість.
Та от ліс закінчився, почалися гори. Не знижуючи швидкості, верблюд біг вузькими гірськими стежками над жахливими урвищами-проваллями. Грайлик намагався не дивитися вниз, бо паморочилося в голові і хололо в животі.
Та от і гори закінчилися. Верблюд біг уздовж широченної ріки з стрімкими берегами. Знайшов улоговину, спустився до води, кинувся і поплив. Переплив річку, знову побіг берегом.
І знову гори були, і пустеля була, і ліс.
І от нарешті вибіг верблюд Експрес-Мерседес з лісу і спинився перед великою золотою брамою, над якою знову ж таки золотими літерами було написано — «Куматенега».
— Ну, що я тобі казав! — мовив Жартун-Реготун. — Злазь! Бо он уже сонце сходить. Мені вертатися час.
РОЗДІЛ VII
Ізліз Грайлик з верблюда, підійшов до золотої брами, постукав.
Одчинилася хвіртка у брамі, вийшов дядько здоровенний — у брилі, у постолах, з батогом у руці:
— Вартовий Куматенеги Макар Телятник слухає. Ти хто?
— Грайлик.
— Що тобі треба?
— Тут десь мої друзі. З Дитиндії.
— З Дитиндії? Є такі.
— Пустіть, будь ласка, до них.
— Еге! Чого захотів! У Куматенегу через золоту браму тільки тих пускають, хто сам, без сторонньої допомоги прийшов. А ти ондо на Мерседесі приїхав.
— Ну, то як же ж тепер?.. — розгубився Грайлик. — Я ж не знав.
