Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 21

— Оддай пантофлю, шибеник! — закричала Драконида Семенівна.

Це було так смішно, що навіть, незважаючи на своє скрутне становище, Галочка усміхнулася.

А хлопчик, перелетівши назад на дах, зняв з кам’яної потвори пантофлю і кинув додолу. Мовчки, не сказавши нічого і не проспівавши глузливої пісеньки.

«А він ще добрий хлопчик», — подумала Галочка.

— Ану тебе! Перебив мені апетит! — пробуркотіла Драконида Семенівна. — Не буду я її зараз їсти.

— Правильно! — наче зрадів Дракон Іванович. — Хай з хлопцями погуляє. А то вони нудяться. А ми ходімо керосину на обід вцідимо.

Дракон Іванович та Драконида Семенівна пішли у палац. І одразу, звідки й взявся, вилетів з-за рогу малюк років п’яти верхи на лозині з дерев’яним мечем у руці.

— Здавайся! — підскочив він до Галочки і замахнувся мечем. Ще мить, і він би вдарив її по голові. Та раптом між Галочкою і задерикуватим малюком опинився отой летючий хлопчик. Він закрив її собою і сказав:

— Драка-Забіяка! Не чіпай її!

Малюк скривився, глянув спідлоба:

— А що ти мені дасиш за це?

— А що ти хочеш?

— Дай мені свою самограйку-розважайку.

Хлопчик вагався всього лише якусь мить (певно, йому була таки дорога ця річ), але сказав:

— На! — і простягнув якусь пласкеньку коробочку, вийнявши ЇЇ з кишені.

Драка-Забіяка жадібно схопив коробочку, підскочив і полетів над деревами.

— Нащо ти віддав? Тобі ж шкода, — сказала Галочка.

— А! — махнув рукою хлопчик. — Він би від тебе не відчепився. Він такий задерикуватий, йому аби когось чіпляти… Тебе як звати?

— Галочка. А тебе?

— Коша.

— А що тебе примушують пити?

— Та! — знову махнув рукою Коша. — Керосин.

— Керосин? — здивувалася Галочка.

— Ага. Всі ж дракони керосин п’ють. Щоб був вогонь з рота.

— А чого ж ти?..

— А я не хочу. Противно. Мене мама до молока привчила.

— А то хіба не твоя мама?

— То мачуха. Мама три роки тому кудись пропала. І тато взяв Дракониду. Драка — це її синочок.

— А-а… — сказала Галочка. — Значить, він тобі не рідний.

— Все одно — брат, — зітхнув Коша. — При мамі гарно було, весело. Тато пісні співав. Він взагалі добрий. М’ясного не їсть. Тільки от керосин п’є.

— А як же твоя мама пропала?

— Та пішла по молоко для мене. І — не повернулася.

— А де вона молоко брала?

— У селі Грушки. У баби Насті. Це наша родичка. Двоюрідна бабуся моя. Мамина тітка. У неї дуже гарна корова Доня.

— То твоя мама з людського роду?

— Ага… Тато дуже любив маму. Через неї вегетаріанцем став, м’ясо їсти покинув. Цілий рік по всіх усюдах літав, шукав маму.

— На машині?

— На машині.

— А чого ти просто так літаєш, а тато на машині? І Драконида не літає, здається. А то б вона швидко тебе впіймала.

— А у Дракондії тільки діти просто так літають. А дорослі лише на машинах… — Він замовк, потім зиркнув на неї і сказав: — А ти симпатична… Подобаєшся мені.