Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 21
Всеволод Нестайко
— Оддай пантофлю, шибеник! — закричала Драконида Семенівна.
Це було так смішно, що навіть, незважаючи на своє скрутне становище, Галочка усміхнулася.
А хлопчик, перелетівши назад на дах, зняв з кам’яної потвори пантофлю і кинув додолу. Мовчки, не сказавши нічого і не проспівавши глузливої пісеньки.
«А він ще добрий хлопчик», — подумала Галочка.
— Ану тебе! Перебив мені апетит! — пробуркотіла Драконида Семенівна. — Не буду я її зараз їсти.
— Правильно! — наче зрадів Дракон Іванович. — Хай з хлопцями погуляє. А то вони нудяться. А ми ходімо керосину на обід вцідимо.
Дракон Іванович та Драконида Семенівна пішли у палац. І одразу, звідки й взявся, вилетів з-за рогу малюк років п’яти верхи на лозині з дерев’яним мечем у руці.
— Здавайся! — підскочив він до Галочки і замахнувся мечем. Ще мить, і він би вдарив її по голові. Та раптом між Галочкою і задерикуватим малюком опинився отой летючий хлопчик. Він закрив її собою і сказав:
— Драка-Забіяка! Не чіпай її!
Малюк скривився, глянув спідлоба:
— А що ти мені дасиш за це?
— А що ти хочеш?
— Дай мені свою самограйку-розважайку.
Хлопчик вагався всього лише якусь мить (певно, йому була таки дорога ця річ), але сказав:
— На! — і простягнув якусь пласкеньку коробочку, вийнявши ЇЇ з кишені.
Драка-Забіяка жадібно схопив коробочку, підскочив і полетів над деревами.
— Нащо ти віддав? Тобі ж шкода, — сказала Галочка.
— А! — махнув рукою хлопчик. — Він би від тебе не відчепився. Він такий задерикуватий, йому аби когось чіпляти… Тебе як звати?
— Галочка. А тебе?
— Коша.
— А що тебе примушують пити?
— Та! — знову махнув рукою Коша. — Керосин.
— Керосин? — здивувалася Галочка.
— Ага. Всі ж дракони керосин п’ють. Щоб був вогонь з рота.
— А чого ж ти?..
— А я не хочу. Противно. Мене мама до молока привчила.
— А то хіба не твоя мама?
— То мачуха. Мама три роки тому кудись пропала. І тато взяв Дракониду. Драка — це її синочок.
— А-а… — сказала Галочка. — Значить, він тобі не рідний.
— Все одно — брат, — зітхнув Коша. — При мамі гарно було, весело. Тато пісні співав. Він взагалі добрий. М’ясного не їсть. Тільки от керосин п’є.
— А як же твоя мама пропала?
— Та пішла по молоко для мене. І — не повернулася.
— А де вона молоко брала?
— У селі Грушки. У баби Насті. Це наша родичка. Двоюрідна бабуся моя. Мамина тітка. У неї дуже гарна корова Доня.
— То твоя мама з людського роду?
— Ага… Тато дуже любив маму. Через неї вегетаріанцем став, м’ясо їсти покинув. Цілий рік по всіх усюдах літав, шукав маму.
— На машині?
— На машині.
— А чого ти просто так літаєш, а тато на машині? І Драконида не літає, здається. А то б вона швидко тебе впіймала.
— А у Дракондії тільки діти просто так літають. А дорослі лише на машинах… — Він замовк, потім зиркнув на неї і сказав: — А ти симпатична… Подобаєшся мені.