Читать «Портрет Доріана Ґрея» онлайн - страница 9

Між зеленим, наче лакованим листям плюща з цвірінькотом шерхотіли горобці. Сірі тіні від хмар, мов ластівки, одна за одною пропливали по траві… Як гарно було в садку! І які заманливі були почуття інших людей! Куди більш захопливі, ніж їхні думки, — здавалося лордові Генрі. — Власна душа і пристрасть твоїх друзів — ось що найпривабливіше у житті. Він малював собі з потайною втіхою той нудний полуденок, який пропустив, залишаючись у Безіл а Голворда. Там, у своєї тітки, він неодмінно здибав би лорда Ґудбоді, і всі розмови точилися б навколо потреби дешевих їдалень та зразкових нічліжних будинків… Кожна верства полюбляє проповідувати важливість чеснот, непотрібних їй самій. Багаті охоче розводяться про значення ощадності, а нероби велемовно обстоюють гідність праці. Як чудово, що він уник цієї бридоти!

Коли він подумав про свою тітку, щось ніби спливло йому на гадку. Він обернувся до Голворда:

— Любий мій, я оце пригадав…

— Що пригадав, Гаррі?

— Де я чув ім’я Доріана Ґрея.

— А де саме? — запитав художник, злегка спохмурнівши.

— Ну, не дивись так сердито, Безіле. Це було в моєї тітоньки, леді Еґати. Вона розповідала мені, що знайшла пречудового юнака, котрий обіцявся допомагати їй у благодійництві в Іст-Енді, і що звуть його — Доріан Ґрей. Щоправда, вона ані півсловом не натякнула на його вроду. Жінки, в усякому разі жінки лагідної вдачі, не вміють оцінити привабливу зовнішність. Вона сказала, що він дуже серйозний і що в нього прегарна душа.

Я зразу уявив собі такого добродія в окулярах, з прилизаним волоссям і таранкуватою парсуною, як він важко ступає дебелими ногами… Шкода, що я тоді не знав про вашу дружбу.

— А я дуже радий, що ти не знав цього, Гаррі.

— Чому ж?

— Я не хочу, щоб ти зустрівся з ним.

— Не хочеш, щоб я зустрівся з ним?

— Ні, не хочу.

Служник, з’явившись тієї миті в садку, доповів:

— Містер Доріан Ґрей у студії, сер.

— Тепер тобі хоч-не-хоч доведеться познайомити нас, — засміявся лорд Генрі.

Голворд обернувся до служника, що стояв, мружачись від сонця.

— Попросіть містера Ґрея зачекати, Паркере. Я буду за кілька хвилин.

Служник уклонивсь і пішов. Тоді художник перевів погляд на лорда Генрі.

— Доріан Ґрей — мій найдорожчий друг. Твоя тітонька мала цілковиту рацію — душа в нього чиста й прекрасна. Не зіпсуй його, Гаррі. Не намагайся впливати на нього. Твій вплив мав би згубні наслідки. Світ широкий, і в ньому багато чарівних людей. Тож не забирай від мене цієї єдиної людини, що надає приваби моєму мистецтву. Моє майбутнє як митця залежить від нього. Пам’ятай, Гаррі, я покладаюся на тебе.

Він говорив дуже повільно, слова пробивались немовби проти його волі.

— Що за дурниці ти торочиш! — з усміхом урвав Голворда лорд Генрі і, взявши його під руку, трохи не силою повів до будинку.

Розділ II

Увійшовши, вони побачили Доріана Ґрея. Він сидів за роялем, спиною до них, і гортав сторінки «Лісових сцен» Шумана.