Читать «Шлях Срібного Яструба» онлайн - страница 89

— Згода! — пронеслося між рядами.

У середину кола вийшло двоє воїнів. Перший, у косматій ведмежій шкірі, накинутій на плечі, у тяжкому шоломі з довгими рогами, був кремезним готом. На плечах він тримав бойову сокиру з широким подвійним лезом. У ньому Атей відразу впізнав Атаульфа Криваву Сокиру. Другим був стрункий, широкоплечий алан у лускатому панцирі. Посланці поклонилися Отану й решті воїнів.

— Великі воїни Срібного Яструба! — почав першим гот. — Я ярл Атаульф Кривава Сокира, за дорученням конунга Ерманаріха мав честь прийти до вашого Великого Кола. Дійсно, нема більшої честі для воїна, ніж опинитися серед таких славних звитяжців. Ми, готи, завжди поважали й цінували справжню воїнську звитягу, а ваша слава лунає по всім усюдам. Але часи змінилися, і прийшов час, коли вам прийдеться зробити вибір — або прийняти наш Закон і стати рівноправними побратимами рейдготів, або ж схрестити зброю з нами, як це завжди водилося між рівними народами, якщо виникала нерозв’язна мирним шляхом суперечка.

За цими словами Атаульф кинув собі під ноги свою грізну бойову сокиру.

— Ми ще подивимося, чия зброя міцніша! — вигукнув Астаг.

Скіфські воїни підхопили його слова гучними бойовими закликами.

Отан підняв руку, і знову запала тиша. Тепер у коло вийшов алан:

— Я, алан Індоксай, посланець царя аланів Сая! Вітаю вас і схиляю голову перед славетними воїнами Срібного Яструба і тобою, славетний вождю Отане. Конунг рейдготів і наш цар заключили між собою вічний мир і союз. Настав час примирити всі народи, які зібралися у Великому Степу, покласти край ворожнечі і об’єднати наші сили. Тоді ні Рим, ні Парфія не встоять перед нашими вершниками. Жоден володар у світі не зможе протистояти тій силі, яка народжується зараз на берегах Борисфену. Але ви залишаєтесь осторонь, тримаючись за померклу славу свого народу. Обирайте — або ви приймете звичай гото-аланів, або ж нам прийдеться зійтися у битві. І нехай боги вирішать нашу суперечку. Але пам’ятайте, що проти кожного воїна Срібного Яструба ми зможемо виставити не менше двох десятків наших воїнів… А тепер нехай ваша поважна рада визначить, чи прийняти наш виклик, чи змиритися.

На такі зухвалі речі скіфи знов відповіли обуреними вигуками й зблиском своєї зброї. Втім, Отан залишався нерухомим. Вождь схилив голову і промовив, звертаючись до посланців:

— У кожного з народів є свій Закон і свій звичай, але всі народи, що живуть у Великому Степу, дотримуються єдиного Закону — Закону Військової честі. Тому ми вдячні вам за ваші відверті промови і за ваш виклик, який ви виголосили, як і лічить воїнам, що прямо дивляться в обличчя життя і смерті. Тепер ви можете залишити наше Коло і зачекати на нашу відповідь.

Посланці поклонилися й вийшли з Кола.

— А тепер вислухаємо наших старійшин! — оголосив Отан.

— Я, сколот Тір, син вождя Сайтоферна! — на середину кола вийшов сивобородий воїн, — ви всі знаєте мене. Жодна битва, жодна сутичка у нашому степу за останні шістдесят років не минула без зблиску мого акінаку. Тепер нам загрожує велика війна. Хіба колись скіфи уникали війни? Хіба не полягли колись від наших стріл і списів над берегами Борисфену могутні армії персидького царя Дарія і македонця Зопіріона? Чи зможемо ми скласти свою зброю перед зайдами — готами у ведмежих шкірах і сарматами, якими керують жінки?