Читать «Шлях Срібного Яструба» онлайн - страница 88

— Коло, Коло! Всі до Кола, зараз почнеться Рада! — почулися голоси вершників, які гнали своїх коней поміж шатер, скликаючи всіх на нараду.

Біля кургану Анахарсія утворилося велике коло з воїнів. Сотні смолоскипів освітлювали суворі і зосереджені обличчя. Полум’я грізно відбивалося на їх зброї. Атей, Орія, Сагір, Астаг і Марк опинилися поруч із підніжжям кургану.

Отан вийшов у центр кола. Дев’ятеро старійшин клану стояли поруч з ним. Пориви вітру коливали їх сиві бороди. Над головами воїнів тріпотіли бойові знамена.

— Славетні воїни нашого братства Срібного Яструба! — промовив Отан. — Боги благословили наше Велике Коло. Але саме нам вирішити, яким шляхом піде далі наш народ. Тисячу зим панували ми в цих степах, Велика Скіфія простягалася від Істру до Гіпанісу, від гір Карпів до країни Хань. І завжди братство Срібного Яструба стояло на сторожі наших земель, нашої мудрості і нашої волі. Але часи змінилися — велике Колесо Долі, якому підвладна і доля однієї людини, і долі цілих народів, і доля всієї Ойкумени, закінчило свої оберти для скіфів. Розсипаються на порох могутні фортеці, вітер зносить скелі, а народи, міць яких вважалася вічною, зникають без сліду під великим Колесом Долі. І це є великим і неподоланим законом буття. Чимало наших братів ще стримує ворогів, які прагнуть зруйнувати останню країну скіфів — Скіфську Тавриду, але де ділися могутні скіфські племена? Хто направив своїх стрімких коней на схід, хто на захід, хто на північ, чи південь. Де тільки не пролягли їх стежки. Але в цих степах їх вже немає. Чимало могутніх воїнів народу скіфів-сколотів прийняли звичай народу готів, сарматів, гунів. Тепер носіями скіфського Закону у цих степах залишилися тільки ми. Ви всі знаєте, що проти нас об’єдналися могутні народи, які заявили своє право на панування у Великому Степу. І сьогодні ми повинні вирішити — як нам відповісти на цей виклик?

Шереги воїнів вибухнули водночас бойовими закликами:

— Бій!

— Війна!

— Смерть!

— Агов!

Отан підняв руку. Вигуки поступово стихли.

— Сьогодні до нас прибули два посланця — від готського конунга Ерманаріха і аланського царя Сая, — промовив Отан, — і за нашим військовим звичаєм ми повинні їх вислухати.