Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 85

шукаємо бо є трава що може людину врятувати а є трава що може людину загубити то тих я

не чіпаю галочка як підросла то теж любила зі мною ходити братик-і-сест-ричка їй

подобались ті що цвітуть синім білим і жовтим і все вона питала чого вони так звуться бо

були собі братик і сестричка і як мами в них не стало батько привів мачуху додому а мачуха

їх незлюбила і з дому прогнала то пішли вони в ліс журячись і зацвіли там квітками щоб не

розлучатися як це не розлучатися питає галочка так щоб завжди удвох бути то ми з тобою

мамо теж не розлучимось бо ми все удвох ходимо

увечері виходжу на ґанок сяду і все мені передумається що у житті було день за днем

миготить перед очима і солодкого було і гіркого горя правда більше випало може так і треба

хоча може то ще й не більше того горя як у інших бо кожному своє горе перстеник твій і досі

у мене на пальці бачиш пальці у мене не змінились тонесенький бо був найдешевший

пам'ятаєш як ми гроші на нього шукали по всіх кишенях бо не вистачало та він мені

найдорожчий був тоді і дотепер дорогий хоч думаю собі що і персня мені не треба було і

нічого не треба щоб тебе пам'ятати бо я все пам'ятаю нічого не забула а туди до тебе то я вже

ні персня не братиму нічого не візьму там уже не знадобиться бо ми вже тоді розлучатись не

будемо

черевики всі стежки пам'ятають якими ходили вони пил із усіх доріг збирають навіть як його

пообтрушувати то він усе одно залишається у тріщинках на підошвах і вже людина не згадає

кудою вона ходила а черевики все пам'ятають все у собі збирають як чужі черевики взути то

це так ніби трохи чужим життям пожити тим що вже було я часом взуваю татові черевики як

він ляже подрімати і ходжу навколо хати далеко не заходжу бо незручно бо ж вони великі і з

ніг злітають і вже як довго походжу то починаю ніби його думками думати і кроки інші

робляться важчі вже якісь не мої тоді я лякаюсь і біжу до хати черевики у сінях залишу і тоді

мені легше робиться бо не можна чиїмось життям жити тільки своїм можна яблук мені дуже

часто хочеться я без яблук не могла би жити щороку яблук чекала тільки до яблучного Спаса

яблук їсти не можна треба уже після свячені навіть якщо й до церкви піти нема як то нічого

бо на Спаса Бог усі яблука на всіх яблунях посвятить ота роса що на яблуках на Спаса то

небесна вода то я щороку Спаса чекала щоб уже яблук наїстися дочка у мене теж яблучна

була тільки так швидко покотилось від мене моє яблучко червонобоке Бог свої яблука

забирає до себе коли хоче ми всі Божі яблука які котяться по всіх усюдах як виходить то

швидко то повільно то далеко то близько одні яблучка губляться інші розбиваються як із

самої верхівки падають то тих яблук мені завжди найбільше шкода було що вони побиті такі

і їм боляче ті яблука мені завжди найбільше смакували а ті що підгнилі то тих також було

жаль бо вони ніби гірші нікому до них діла немає то я і тих не викидала пообрізаю те що

надгниле потру то вже й мені начинка у пиріжки чи пирога яблучного спечу крихти як із

пирога лишаються то я їх не викидаю а пташкам висипаю за покійні душі ті яких уже ніхто