Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 17

вийде. Бо мені тяжко розмовляти не тільки з Тобою. З усіма мені тяжко розмовляти. Хочеш,

я даруватиму Тобі все, що пишу? Бо кому мені ще це подарувати? Ах, Господи, не відкидай

цього подарунка, бо що я тоді робитиму — із собою та зі своїми безладно й недолуго

записаними думками?

А коли Ти захочеш читати те, що я написала, Господи? Чи, може, Ти вже читаєш зараз із-за

мого плеча? Цікаво було би знати, що Ти про це думаєш. І що Ти взагалі думаєш про мене?

Про моє тут перебування? Так, між іншим, мені хотілось би про це дізнатися. Зрештою, мене

хвилює ще й те, що мені робити зі своїм невпорядкованим життям. Я нічого не можу

поліпшити і пришвидшити, і взагалі чомусь усе в мене валиться. Господи, я би також хотіла

дізнатися, чого Ти від мене хочеш? Навчи мене, Господи, чого мені хотіти. Ти ж розмовляв із

ноями, авраамами, яковами, сарами, магдалинами, маріями, мартами й іншими. Може, Ти

скажеш мені щось важливе, і тоді я перестану блукати в потемках, може, ми могли би просто

поговорити як друзі, так щоб без усіляких там страхів, удаваної покори, смирення та всього

такого іншого, про що я дуже мало знаю, а якось дуже просто і щиро. Знаєш, я би запитала у

Тебе тільки одне: невже Ти справді хочеш карати тих, хто Тебе не любить, хто про Тебе не

пам'ятає, хто у Тебе не вірить? Тому що я не знаю, як Тебе любити. Бо я Тебе погано знаю, а

дуже важко любити тих, кого погано знаєш. І всіх не можна любити, Господи. Я не можу

любити всіх людей, яких знаю. Хоча за когось одного я могла би віддати життя. Тільки моє

життя, Господи, і так Тобі належить. А ще я хотіла би дізнатися, невже обов'язково молитися

словами. Можна ж молитися до Тебе всім тілом, порами шкіри, солоним літнім потом,

почервонілими жилками очей, зморшками на лобі, тремтінням рук, тахікардією, кашлем

післяцигарковим, своєю втомою і радістю, своїм сміхом, чим завгодно, адже Ти читаєш

тексти сердець, то яка Тобі різниця? Знаєш, я подумала собі щойно: Ти ж можеш уважати,

що це моя молитва до Тебе. Можемо навіть домовитися, що я молюся до Тебе, коли пишу.

Тобто коли пишу, тоді молюся. Тоді я робитиму це часто, намагатимуся робити часто. Невже

Ти можеш подумати, що коли я не розмовляю з Тобою, то про Тебе не пам'ятаю?

Якби я хотіла щось у Тебе попросити, то тільки не боятися того, що буде зі мною завтра,

післязавтра, за місяць, за рік. І щоби не було зі мною аж так погано, якщо Ти вже хочеш мене

тут тримати без тих, хто так мені потрібен. Адже ті, кого люблю, тепер ходять Твоїми

садами, Господи. Світловолосий чоловік із глибокими очима малює для Тебе картини.

Хотіла би, щоб у мене виходило все це витримувати: жити від печалі до печалі, від радості

до радості, від болю до болю. І щоб, коли я прийду у Твої сади, мене там зустріли ті, кого я

люблю, ті, за ким сумую безмежно. Правда ж, Ти візьмеш мене у свої сади, Господи, і

дозволиш, щоби той, за ким болить моє серце, вийшов мені назустріч, за браму? І дозволь

йому приходити у мої сни тепер, щоб мені менше скучати. Можу я цього попросити? Чи це