Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 7
Автор неизвестен
Дівчинка сховалась за хлопчика і дивиться на Олімпіаду Іванівну з розкритим ротом.
Хлопчик
(відступає до дверей, але досить бадьоро)
Нам Люба казала прийти; вона нам білі гроші дала і ще, казала, дасть.
Олімпіада Іванівна
Що се за Люба? Яка вона тобі Люба? А панночка, не знаєш? Гетьте, гетьте! (До дівчинки.) Ну, ти, роззяво, чого задивилась? Гайда!
Дівчинка (тикаючи на гармонію)
Музика! Музика!
Олімпіада Іванівна
Не треба, не треба вашої музики, тільки сього бракує! Ну, гетьте, кому я кажу?
Діти щезають за двері. у вихід XII
Олімпіада Іванівна і входять Любов, Орест, Милевський
і С а н я.
Любов
- Що се ви, тіточко, знов тут воюєте?
Олімпіада Іванівна
І нащо ти, Любочко, сих обшарпанців принаджуєш? Зовсім не до речі; щоб ще обікрали нас?
Любов
Ну, як вам не сором? (Підходить і бере її за руку.) Ну, нащо ви моїх попелюшок прогнали? Невже вам жалко п’ятака?
Олімпіада Іванівна
Та бог з тобою, який там п’ятак? Не в п’ятаку діло, а непорядок. А п’ятак, що ж, я сама готова їм дати. (Підходить до вікна.) Он вони, на вулиці грають. Ну, ви, ходіть сюди!
Діти входять, грають і танцюють.
Любов
Тіточко, дайте їм вечеряти; там ще зосталось; вони, певне, голодні.
Олімпіада Іванівна
Добре. (Виходить на веранду і звідти говорить до дітей.) Ідіть за мною.
Любов
(стає на порозі дверей, одчинених на веранду. До хлопчика)
Чекай, малий, я ж тобі обіцяла білі гроші, забув? Хлопчик
(з'являється на порозі тих же дверей і простягає руку) Ну, давай.
Люба дає.
Спасибі. (Обіймає її й цілує.)
Милевський
Браво!
Діти і Олімпіада Іванівна виходять.
визод хні
Ті ж без Олімпіади Іванівни і дітей.
Любов
Такі славні діти!
С а н я
Та бог з ними!
Милевський
Та ви, як бачу, Любов Олександрівно, філантропією займаєтесь?
Любов
Зовсім не філантропією, а мені, власне, сі діти подобаються, я б навіть готова взяти їх до себе.
0‘р ест
За чим же діло стало?
Любов
Та я сама добре не знаю, за чим. А втім, що б з того вийшло? Куди ж мені інших виховувати, коли я сама не вихована. Мене ж балували, а не виховували. Як вам здається, хто з нас кого виховав, чи тіточка мене, чи я її?
С а н я
Ну, а твій татко, Любо, здається, був такий чоловік...
Любов
Він не виховував мене, він просто любив мене. (Зітхав:) Він не боронив мені нічого.
Орест
По-моєму, се найкраще виховання. Так тільки й виховуються оригінальні натури, а то нас опанували дуже шаблони. Пора проти сього повстати!
Любов
Я сама себе виховала, ну, то можете собі здумати! .Читала все, що під руку попадало, було там усякого!
Орест
Так і слід: літературу, як і життя, треба знати з усіх боків.
Любов
Зате, правда, набила оскому навікиї
Орест
Однак ви й тепер багато читаєте^
Любов
О, то зовсім інші книжки!
Милевський
Які ж?
Любов
(всміхнувшись)
Не знаю, чи й казати, сміятись будете, а ви, Сергію Петровичу, в думці ще й «синім чулком» назовете,— вголос не одважитесь, ви занадто джентльмен для сього!
Милевський ( вклоняючись)
Прикажете дякувати? Що ж то за книжки такі от-реченні?
Любов
А наукові, по філософії, психології і... психіатрії!
С а н я
Бог зна що!
Любов
Не журись, я й «добрих авторів» читаю, он вони, бачиш? (Показує на етажерку з книжками в гарних оправах.) А тут вже наукові авторитети. (Показує на скляну шафу з товстими книжками.)
