Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 77
Автор неизвестен
Неофіт-раб
Отче!
Яка вже там в раба гординя тая!
Нехай і так, нехай отець єдиний над нами буде, та коли ж настане те царство боже? Де його шукати?
Один з братів казав: воно на небі, а другий: на землі...
(Дивиться з запитом і палким сподіванням.)
Єпископ
Обидва цраві. Неофіт-раб Де ж на землі є царство боже? Єпископ
Тут.
Неофіт-раб У Римі?!
Єпископ В нашій церкві.
Неофіт-раб
В катакомбах?
Єпископ
Не говори: «ось тут» чи «там воно».
Воно є скрізь, де бог є в людських душах.
Неофіт-раб Коли ж він буде в душах всіх людей?
Єпископ Тоді, коли Христос удруге прийде на землю з неба.
Неофіт-раб ( смутно)
Брат один казав, що літ аж тисяча минути мусить від першого до другого пришестя...
Єпископ
Се ересь, брате, бо ніхто не знає ні дня, ні часу...
Неофіт-раб \(впадає йому в річ з радісною надією)
Значить, царство боже настати може в кожен день і час?
Єпископ
Запевне так.
Неофіт-раб замислюється і знов смутніє.
Про що гадаєш, брате?
Неофіт-раб
Я думаю... ось ти сказав, що тут у нас є царство боже... А чому ж у нас тут є патриції, плебеї, ну, і раби?
(Оглядає все зібрання, декотрі спускають очі в землю.) Християнин-патрицій (виступає трохи наперед)
Душа твоя, мій брате, бентежиться даремне. Я — патрицій, а він — мій раб,
(показує на старого чоловіка) але се так для світу, а перед богом ми брати обоє.
Неофіт-раб (до старого раба)
Ти раб йому про людське око тільки?
Старий раб
Ні, я служу своєму пану вірно, не тільки зо страху, а й по сумлінню, як наказав господь.
Неофіт-раб
Коли ви рівні, то нащо маєш ти йому служити?
Старий раб
То божа воля, що вродивсь він паном, а я — рабом.
Неофіт-раб
То, значить, в царстві божім
е раб і пан?
Старий раб мовчить.
Патрицій
Він тут мені не раб, тут я йому готов умити поги,— ми зажили святого тіла й крові укупі, при однім столі.
Неофіт-раб (до старого раба)
І дома
так само при однім столі їсте?
Старий раб Ні, брате, се б зовсім не випадало. Неофіт-раб
Чому?
Старий раб Бо так не личить... не подоба...
Єпископ (до неофіта-раба)
Не спокушай його. Він простий ^ухом, а Царство боже для таких найближче.
Хто терпить все в покорі, той щасливий, тому однаково: чи пан, чи раб він буде тут у світі.
Неофіт-раб
Ні, мій отче,
ні, не однаково...
(З поривом.)
Коли б ти бачив, як плакала моя дитина вчора — воно ж покірне, тихе немовлятко,— до вечора без покорму зоставшись: на оргії прислужувала жінка і ніколи було забігти в хату погодувать дитину. А тепер дитина наша хвора, тільки жінка не сміє плакати, бо пан не любить очей заплаканих в рабинь вродливих.
Єпископ
Не треба плакати, хоч би померла дитина ваша,— їй велике щастя на небі приготоване.
Неофіт-раб
А панській малій дитині менше щастя буде, коли помре невинним немовлятком?
Єпископ (трохи збентежений)
Невинні всі однакові у бога.
Неофіт-раб
(понуро)
То паненяті вдвоє щастя буде, раз на землі, а вдруге ще й на небі...
Старий раб
Не заздри, брате, не губи душі, святої чжетоти їй не плями.
Нехай знущається твій пан-поганин (бо християнин так би не знущався) — він чистоти в твоїй сім’ї не знищить, поки у тебе і в жінки душі ясні.