Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 59

Ні пари з уст!

Мовчання. Через який час вгорі в стелі непачо ляда відхиляється, і сніп світла падає звідти в темницю. Осліплений незвичним світлом, в’язень закриває очі руками, тим часом з гори спускається шнурова драбина, і по ній злазить додолу в темницю ж і н -к а і закриває за собою ляду. У жінки коло пояса потайний ліхтар, в’язка ключів^ і невеличкий клунок. Ставши на діл, жінка закриває ліхтар, так що знов настає темрява.

В’ я з е н ь

Знов темрява? Я сам?

Жінка

Ні, зараз Засвічу, я прислухаюсь...

В’ язень

Дозволь мені хоч глянути на тебе! Дозволь мені поцілувать набожно край одіжі твоєї!

Жінка

Ні, мій пане, служебці сяя честь не личить.

В’ я з е н ь

Як?

Ти не принцеса?

Ж інка

Ні, я помивачка.

Я тут служу на кухні. Се ж над вами моя комірчина.

В’ я з е н ь

А хто ж се так співав, мені здавалось, просто надо мною?

Служебка

То, прошу папа, я...

В’ я з е н ь

Ти? неможливо!

Де ж ти могла пісень таких навчитись?

Служебка

Я чую, як принцеса їх співає.

В’язень

Принцеса? Де ж вона?

Служебка

Пробачте, пане, тепер балакати немає часу, як лізти, то вже лізти, бо дедалі за мною оглядяться.

В’ язеіь

Як-то лізти?

Куди?

Служебка Та, прошу пана, по драбині.

В’ я з е н ь

А далі що?

Служебка

Та вже там буде видко, аби з темниці вибратись.

В’ я з е н ь

То правда!

Аби з темниці вибратись — а там хоч і на сміерть! Одважна рятівнице, прости мені, що я так мало шани і дяки склав тобі. Служпиця ти, але душа твоя шляхетна.

Служебка

Швидше, пане... (Виймає в клунка якесь шмаття.)

От шмаття перебратись вам за старця, все ж буде ліпше, ніж тюремне рам’я, та й, може, хто побачить — не пізнає, подумає, що старець. Але краще, якби ніхто ніде вас не побачив.

В’ я з е н ь

(одягаючись, спинився)

Ніхто ніде? Хіба я йду на той світ?

Служебка Ой пане, поспішіться!

В’ я з е нь

Добре, добре!

( Одягається.)

Куди ж я йду?.. Однаково! Хоч в пекло, аби з темниці геть. Веди ж! На волю!

Служниця лізе вгору і присвічує ліхтарем в’язневі, що лізе слідом за нею. Перед тим, як одхилити ляду, вона закривав ліхтар, прислухається, далі одхиляє тропіки ляду, придивляється в шпарку і раптом вискакує, зовсім одчинивши ляду в свою комірку. В’язень поспішає за нею. Драбина падає додолу. Ляда безгучно зачиняється.

II

Кімната у королівському дворці, на вежі, де⁴ живе принцеса. У загратовані вікна вриваються молоді парослі дикого винограду. В кімнаті багато предивних тепличних квіток; скрізь розставлені і розкидані прилади до жіночих робіт: кросна, п’яльця, прядки, кужілки і т. ін.; по стінах і по столах музичні струменти: гуслі, цимбали, бубни, бандури, багато різних. В барвах убрання хатнього переважає біле й червопо. В неладі хатпьому почувається якась бурлива нетерплячка.

Три дівчини сидять за роботою: одна пряде, друга тче, третя шиє.

Пряха

Щось довго вже не йде принцеса наша.

Ткаля

Ще, значить, не скінчилися турніри, принцеса ж мусить бути до кінця, щоб найгіднішого надгородити своїм вінцем.

Швачка

Велика честь лицарству!

Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого, і роду незначного, судити має гідності лицарські.

Пряха

Колишня босоніжка — то дарма, зато тепера — пайяспіша паппа і дама серця нашого владаря.