Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 59
Автор неизвестен
Ні пари з уст!
Мовчання. Через який час вгорі в стелі непачо ляда відхиляється, і сніп світла падає звідти в темницю. Осліплений незвичним світлом, в’язень закриває очі руками, тим часом з гори спускається шнурова драбина, і по ній злазить додолу в темницю ж і н -к а і закриває за собою ляду. У жінки коло пояса потайний ліхтар, в’язка ключів^ і невеличкий клунок. Ставши на діл, жінка закриває ліхтар, так що знов настає темрява.
В’ я з е н ь
Знов темрява? Я сам?
Жінка
Ні, зараз Засвічу, я прислухаюсь...
В’ язень
Дозволь мені хоч глянути на тебе! Дозволь мені поцілувать набожно край одіжі твоєї!
Жінка
Ні, мій пане, служебці сяя честь не личить.
В’ я з е н ь
Як?
Ти не принцеса?
Ж інка
Ні, я помивачка.
Я тут служу на кухні. Се ж над вами моя комірчина.
В’ я з е н ь
А хто ж се так співав, мені здавалось, просто надо мною?
Служебка
То, прошу папа, я...
В’ я з е н ь
Ти? неможливо!
Де ж ти могла пісень таких навчитись?
Служебка
Я чую, як принцеса їх співає.
В’язень
Принцеса? Де ж вона?
Служебка
Пробачте, пане, тепер балакати немає часу, як лізти, то вже лізти, бо дедалі за мною оглядяться.
В’ язеіь
Як-то лізти?
Куди?
Служебка Та, прошу пана, по драбині.
В’ я з е н ь
А далі що?
Служебка
Та вже там буде видко, аби з темниці вибратись.
В’ я з е н ь
То правда!
Аби з темниці вибратись — а там хоч і на сміерть! Одважна рятівнице, прости мені, що я так мало шани і дяки склав тобі. Служпиця ти, але душа твоя шляхетна.
Служебка
Швидше, пане... (Виймає в клунка якесь шмаття.)
От шмаття перебратись вам за старця, все ж буде ліпше, ніж тюремне рам’я, та й, може, хто побачить — не пізнає, подумає, що старець. Але краще, якби ніхто ніде вас не побачив.
В’ я з е н ь
(одягаючись, спинився)
Ніхто ніде? Хіба я йду на той світ?
Служебка Ой пане, поспішіться!
В’ я з е нь
Добре, добре!
( Одягається.)
Куди ж я йду?.. Однаково! Хоч в пекло, аби з темниці геть. Веди ж! На волю!
Служниця лізе вгору і присвічує ліхтарем в’язневі, що лізе слідом за нею. Перед тим, як одхилити ляду, вона закривав ліхтар, прислухається, далі одхиляє тропіки ляду, придивляється в шпарку і раптом вискакує, зовсім одчинивши ляду в свою комірку. В’язень поспішає за нею. Драбина падає додолу. Ляда безгучно зачиняється.
II
Кімната у королівському дворці, на вежі, де4 живе принцеса. У загратовані вікна вриваються молоді парослі дикого винограду. В кімнаті багато предивних тепличних квіток; скрізь розставлені і розкидані прилади до жіночих робіт: кросна, п’яльця, прядки, кужілки і т. ін.; по стінах і по столах музичні струменти: гуслі, цимбали, бубни, бандури, багато різних. В барвах убрання хатнього переважає біле й червопо. В неладі хатпьому почувається якась бурлива нетерплячка.
Три дівчини сидять за роботою: одна пряде, друга тче, третя шиє.
Пряха
Щось довго вже не йде принцеса наша.
Ткаля
Ще, значить, не скінчилися турніри, принцеса ж мусить бути до кінця, щоб найгіднішого надгородити своїм вінцем.
Швачка
Велика честь лицарству!
Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого, і роду незначного, судити має гідності лицарські.
Пряха
Колишня босоніжка — то дарма, зато тепера — пайяспіша паппа і дама серця нашого владаря.