Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 61

Голуб в’ється круг неї і буркоче: коли ж принцеса вдарила його по крилі, з-під крила випав ще маленький папірець. Принцеса нахиляється, бере папірець і читав:

«Моя принцесо, пишпа босоніжко,

згадай той час, як ти гусята пасла,

качалася з дівчатками з гори,

брела одважно через всі калюжі,

таж вилізь на свою блискучу хижку

і з кручі кришталевої скотися,

але не в той бік, що зовуть «лицарським»,

а тільки в той бік, що зовуть «свинарським»,

там не розіб’єшся — м’яке болото.

Нехай тебе не лицарі там стрінуть, а... все одно, зате ти будеш вільна, хоч і брудненька трошки.

Вірний блазень».

' ' IV ^: ₍

Чималий хлів з скількома загородками для всякого товару, до нього прибудовані стайні й обори. Чутно ржання, рев, мекання і т. ін. На передньому плані дві закути для свиней, між ними вузький прохід, де складено зілля і всяку годівлю та начиння для годівлі товару. В хліві досить темно, тільки де-не-де крізь малі просвітки прорізується сонячне проміння знадвору, а через те сутінь по кутках здається зовсім чорною, так що в ній ледве видко, як ворушаться безрогі.

Служебка

(увіходить малою хвірткою з сусідньої загородки в прохід межи закутами)

Ну, де ти тут? Виходь! Принесла страву!

Лицар-в’язень (виходить з темного кутка і стає під промінь)

Ох, не до страви вже! Пусти на волю. Служебка

Який швидкий! На волю! Ти-но краще не дуже-то на проміння вилазь, бо ввійде хто, побачить,— лихо буде.

Лицар

Та доки вже ховатись по кутках?

І доки ти мене гнітити будеш?

Служебка

Та випущу, як прийде слушний час. ^у

Адже тепер я вже не помивачка, а дозорчиня над всіма хлівами, а трохи згодом ключницею буду, а там, дивись, окомапшею стану, а звідти й до палацу недалеко, в няньки, либонь, до царенят дістанусь.

Не вік старому королеві жити, умре ж він коли-небудь, а тоді

мій вихованець королевич, певне, тебе помилує, щоб пяпьці догодить.

Лицар

Та що се ти мені байки плетеш, на глум здіймаєш чи смієшся в вічі?

Нема ніде нікого, а вона якогось дуба смаленого править та обіцяє груші на вербі!

Служебка

Не любо, то не слухай. От журба!

Піду собі. Однак пе маю часу.

(Запишавшись, повертається, щоб іти.)

Лицар (хапає її за руку)

Ні, стій! Ти мусиш відповісти зараз, навіщо ти мене сюди замкнула?

Служебка

Куди ж би мала я тебе подіти?

Адже ж тебе старе й мале пізнає, як тільки вздрить. Бунтівника такого хто б не пізнав? Ось тільки вийди, зараз назад в підземну яму попадешся.

Лицар Ох, там не гірше!

Служебка

Ба! Як жаль — вернись.

Лицар

Смієшся ти?

Смієшся? Як ти смієш насміхатись над лицарем?! Служебка

Цілую руці, пане,

І падаю до ніжок, красна дяка, що ясний пан дозволили мені, служебці подлій, витягнути пана

Л и р а р

Мовчи! Не смійсь і не бреши! Гордую тобою я не тим, що хлопка ти, а тим, що на послугах розгубила сумління й честь. Куди тепер поділись твої облесливі, маснії речі?

Поки мене сюди не заманила, була ти добра, хоч клади до рани, а як замкнула от у сей свининець, то стала як перекупка лайлива.

Служебка

Не доки ж паиькатись мені з тобою!

І се тобі не в лад,, і те не в лад. «Заманила в сей свининець», а куди ж, по-твоєму, тебе подіти мала?