Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 55

Автор неизвестен

Луною відзивалася руїна, з пророком нашим плакало й каміння.4 А як його в залізному ярмі виводили в полон з Єрусалима, він об зруйнований жертовник вдарив сю арфу й кинув строщену додолу.

І так вона лежала довго, довго, аж поки я, вишукуючи вугля у попелі холоднім, віднайшов святий забуток сей співців преславних. Зібрав я все, що тільки заціліло, зложив і склеїв,— арфа невеличка, та в ній нема і скіпки несвятої.

Знайшов і струни — шкода, що не всі,— були покручені, страшенно ржаві,

я виправив, почистив їх, як міг, нап’яв на арфу та й, як бачиш, граю.

(Торте струни, щоб показати їх голос.)

Слабенько грають. Та зате сі струни колись бриніли у руках пречистих святих співців, пророків незабутніх.

Нема ні одної струни нової,

всі давні... шкода, згублено багато.

Тірца

Бракує арфі струн, співцеві слів!

Колись ти чув, як на пророчий голос руїна озивалась. Я ж почула, як ти, співець, хотів луною бути оцій руїні... Дай її сюди!

(Бере арфу з рук здивованого співця.)

Свята руїна служить пашій ганьбі!

Колись живії, струни тяжко стогнуть під мертвим доторканням мертвих рук; живі слова, мов вітер в мертвім листі, в плохих устах безсило шелестять.

Я визволю тебе, свята руїно,— ще, може, станеться господнє чудо, що віднайде тебе рука гідніша і збудить у тобі не тільки голос, а й душу вічну. Поки ж — спочивай!

Нехай тебе свята ріка ховає!

(Широко замахнувши, кидає арфу далеко в Іордан.)

Співець

Безумна! Біснувата! Що ти робиш?

Рятуйте, люди, святощі загинуть!

(З голосним лементом кидається до Іордану, за ним дехто з людей, що посхоплювались на його крик.)

Пливіть, ловіть, біжіте, переймайте!

Пішла на дно!.. Давайте сітку! Невід!

Рибалка (з берега)

Пішла на дно? Шкода! Дарма шукати.

Не доберешся дна, тут мулко дуже.

(Гукаег на співця, що збирається кинутися в річку.) Вернись, не квапся, бо ще й сам потонеш.

Співець

(кидається до Тірци, за ним юрба розбуджених людей) Так я ж тебе, злочиннице, втоплю!

Юрба

Топіть її! топіть! вона посміла втопити наші святощі сіонські!

(Тягнуть Тірцу до річки, шарпають на ній одежу, плю-ють, хлоп'ята рибальські кидають в неї грудками мулу, інші в'яжуть їй руки баговинням.)

Молодий пророк самарійський (надбігає з-під дерева, де він молився)

Рятуй, Ізраїлю! Тут іудеї втопити хочуть дівчину невинну!

Набігає з усіх боків гурт самарян і бореться з іудеями, відбиваючи Тірцу.

Самаряни Втопити? За що? За якії вчинки?

іудеї

За святощі!

Пророк самарійський За брязкало старе!

Самаряни сміються. Іудеї лютують, бійка закипає дужче. Один левіт стоїть осторонь і спокійно споглядає.

Співець іудейський

Гей, ти, левіте, поможи скарати злочинницю!

Та що мені до арфи?

Мене пісні й пророцтва не обходять.

Аби закон, пророків не потрібно.

Самаряни нарешті беруть гору і, відбивши іудеїв, ведуть Тірцу пі^ те дерево, де недавно молився їх молодий щюрок.

Пророк самарійський (до Тірци)

Стань тут, пророчице, олива сяя тебе покриє вітами святими, і грре кожному, хто зачецити поважиться святиню і тебе,— шма !, Ізраїль! не жить тому на світі!