Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 41
Автор неизвестен
«Війна і звада, смерть, недуги зникнуть, мир буде на землі і щастя в людях...»
А для Месії? — знову «слава в вишніх»?
І тільки слава? О, яка ж то кара Месією, що світ рятує, бути! ,
Всім дати щастя і нещасним бути, нещасним, так, бо вічно одиноким.
Хто міг /би врятувать його самого від самотини, від страшної слави?
(Пригнічена раптовою втомою, сідає під скелею і схиляється па камінь.)
Чого ж се я слідом за ним блукаю?
Чого? Сама не знаю. Певне, дух мене сюди завів на певну згубу.
Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще, ніж в іншім місці. Я загину тут, я вигострила погляд у пустині, мов соколиний зір,— все виглядала, чи він хоч не подивиться на мене?
Не подивився і не обернувся...
Занадто вже буйна була надія!
, Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю!
(Розхитуючись, як ті, що голосять па гробі, співає стиха тужливу східну пісню, довго, без слів.)
Про се співати можна, а сказати слів не стає.
(Співає знов.)
Яка була юрба за ним, як він ходив по Галі леї *.
І кожний встиг торкнути хоч одежу, хоч край плаща Месії, тільки я торкнути не посміла, бо нічого просить не мала в нього: ні здоров’я, ні страви на безхліб’ї. Я не знаю, чого я йшла з юрбою...
(Співає знов.)
Він нікому не відмовляв потіхи і поради.
Кому що бракувало, він давав.
(Співав.)
А що ж мені бракує? О Месіє, ти, може, знаєш?!
Нѳзамітно для Міріам Месія наблизився до неї з-за скелі, надійшовши з пустині, і схилився над нею.
Месія
Знаю, МіріамІ
Міріам ( жахнулась )
Учителю!
Месія
Не бійся, жінко, спокій я хочу дать тобі.
Міріам
О, я не хочу, не хочу я спокою!
Месія
- (лагідно і разом суворо)
Міріам,
Се дух в тобі говорить. Чом не хочеш? Спокою прагне всякий.
Міріам
Але ти,
учителю, покинув той спокій, що був у тебе в тихім Назареті *.
Месія Ти дорівнятись хочеш...
Міріам
(з поривом)
Ні, Месіе, я не рівняюся до тебе, ні!
Я знаю те, що я нещасна жінка.
Месія
Так нащо ж ти зрікаєшся спокою, єдиної потіхи всіх нещасних?
М і р і а м
(з раптовою одвагою)
Бо ти його не маєш, сине божий!
Месія
Яке тобі до мене діло, жінко?
Міріам/знищена, збентежена, закриває лице покривалом і повертається йти геть.
Месія
Стій, Міріам, скажи, ти в мене віриш?
М і р і а м (не одкривае лиця)
Я вірю, що ти божий син, Месіє, і всім, окрім мене, даси рятунок.
Месія
Усім, крім тебе, жінко?
Міріам
Ти сказав.
Месія Я не сказав того.
Міріам
Та я те чула.
Прости, учителю, я мушу йти.
(Відступає.)
Месія Куди ти йдеш?
Міріам
Не знаю. Так, на безвість. Месія Чого ж ти йдеш?
Міріам
Бо мушу йти.
Навіщо?
Міріам Ти знаєш. Ти — Месія! Я не знаю Месія
Зостанься тут.
Міріам мовчки спиняється.
Месія
Скажи мені, ти чула, що говорив я людям?
Міріам
Так, Месіє.
Месія
Ти прийняла мої слова?
Міріам
Ніколи
я не забуду їх.
Месія
І вслід їх підеш?
Міріам
Вони слідом за мною підуть всюди, волаючи: «Ти йдеш в неправу путь!»
І, мов на жар пекучий, наступати я буду на слова твої огнисті,— сліди мої від них криваві будуть.
Месія
Уперта річ твоя, ти мов рабиня, що знає волю пана і не слуха.
Таких рабів сувора кара жде.
Міріам (падав навколішки)
0 горе! Впала вже на мене кара,