Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 43

Міріам

Всіх, крім тебе,— се можливо.

Але тебе і всіх — се понад силу.

Та за що ж, за що ж маю їх любити?

Месія

Недовірки питають тільки «за що?».

Міріам

О, як недовірки любити вміють!

Як поломінь, палка у них любов!

Месія

А та любов, що я від тебе хочу, повинна буть як сонце — всім світити.

Міріам

О, що мені робить? Немає сонця в моїй душі. Ніч, ніч, понура ніч.

Месія

Ще, може, зійде сонце і для тебе.

Міріам

(з раптовою надією)

Учителю! чи ти мені позволиш пролити кров мою?

Месія

За кого? За людей? Міріам

Ні, не за їх!

Месія

То нащо проливати даремне кров?

Міріам

А може, недаремне?

А може, кров’ю викупить я зможу...

Месія

Кров без любові викупить не може. Міріам

Якби ти хтів прийнять від мене викуп, щоб не лилась твоя святая кров!

Месія Ти хочеш викупить мене?

Міріам потакує мовчки головою.

Месія

Даремне!

Нехай^даремне! Та позволь загинуть хоч не за тебе, то з тобою вкупі!

Месія

Ваалові * дають даремні жертви,

‘ я ж не приймаю їх.

Міріам

Месіє!

Месія

Ні, для тебе я не Месія. Ти мене не знаєш.

(Відходить.)

Міріам зостається в пустині сама.

II

Гефсіманський сад *. Дванадцять у ч е її и к і в сплять непробудним сном. Месія молиться. Міріам пишком крадеться попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.

Месія (до учеників)

Спите? Не спіть! Моя душа сумна до смерті... Ученики не озиваються, сплять.

Міріам (до себе)

Боже! знов він одинокий, ще гірше, ніж в пустині! Сії люди твердіші від каміння... Он отам лежить той ученик, що — люди кажуть — учителю з усіх їх найдорожчий, а спить він, як і всі,— твердіше, може, бо наймолодший... Я одна не сплю, я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч, та я німа, як мур оцей, не видна, як сяя тінь, так, мов я не людина, так, наче в мене і душі нема...

Я приступлю до нього..*

(Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається.)

Ні, не смію...

Він знову скаже, як тоді сказав:

«Яке тобі до мене діло, жінко?»

Що ж я йому скажу? Моя душа тепер чорніша. Я тепер не тільки до ворогів його ненависть ма,ю, але й до друзів. О, до сих ще більшу!

Ви, сонне кодло! Світло опівночі не будить вас? Вам заграва кривава очей лінивих не здола розплющить?

Бодай вам вічний сон наліг на груди і зморою душив вас без кінця!

Мені сто раз від вас миліші іади, бо в них таки, либонь, тепліша кров.

(З відразою одвертається від сонного товариства. Дивиться на Месію, прислухається.)

Про що він молиться?

Месія

(впівголоса)

Нехай мине

ся чаша...

Міріам

Саваоф! чи й ся молитва в сю ніч твого престолу не досягне?

Вовкам даси ти на поталу сина?

Месія

Але хай буде так, як ти бажаєш, а не як я...

Міріам

Сам Вельзевул, напевне, почув би милосердя.

Месія (до учеників)

Ви спите?

Не спіть! моя душа смутна до смерті!

Каміння у пустині відкликалось потрійною луною, але сі не обізвуться, ні, дарма надія!

Я обізвусь... Який злий дух тримає мої слова? Учителю! Єдиний!

0 світочу моїх очей! Невже ти не бачиш, як я гину тут від туги, від болю, від тривоги? І нічим, нічим потішити тебе не можу!

...Я обізвусь... Ні, голосу не стане.

Коли ж і стане, дико забринить, немов шакала голос опівночі,

бо туга стиснула за серце... Я не можу, не можу бачити сього! Прощай!..