Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 40

Дівчина

І ви поцілувалися?

Хлопець

Авжеж.

Дівчина

І сварці був кінець?

Хлопець

Ми зараз же побігли на гойдалку в найліпшій згоді.

Дівчина

Я думаю, тільки між дітьми можлива така простота.

Хлопець

«Аще не будете, аки дети...»

Дівчина

Знаю, знаю... А як ти думаєш, є така людина,, що ніколи не була зовсім дитиною?

Хлопець

Може, тільки то велике нещастя.

Дівчина

Далеко краще бути дитиною довіку.

Хлопець

Так, де в чому.

- Дівчина

Наприклад?

Хлопець

Та нащо там ті приклади?

/ Дівчина

Так, правда, не треба прикладів, аналізу, нічого не треба!

Хлопець Ти знов якась така...

Дівчина

Ні, ні, зовсім я не «якась така». Ти ж мене любиш тепер, чого ж мені ще?

Хлопець

(обіймає)

«Мир миром?...»

Дівчина (з мукою на обличчі, веселим голосом)

Ми з тобою не сварились. (Випростується в його обіймах і віддаляється трохи.) Здається, хтось стукає.

Хлопець

(раптово насторожившись)

Ні, то до сусіда.

¹ Дівчина

Але мені вже додому пора.

Хлопёць

Чого так раптом?

Дівчина Раптом чи поволі, а треба ж колись іти.

Хлопець Чого так драматично: «Треба ж колись іти...»

Дівчина Бо — треба... Ну, бувай здоров.

Хлопець Чом не «до побачення»?

То по-чужому, а так більше по-народному виходить, отже, і в пісні: «Бувай здоров, несуджений друже...»

Хлопець

До чого се?

Дівчина

Ах, ти все сьогодні «до чого» та «до чого»! Ні до чого, просто — бувай здоров.

Хлопець

Ні, до побачення. (Обіймав її.) Я завтра до тебе прийду.

Дівчина

Приходь.

ч

Хлопець

_N І, сподіваюсь, нарешті вмовлю тебе, що краще нам заручитись.

Дівчина

Ні, ні, ні, ти про се не говори, не говори, я не хочу. Не треба, не треба, не треба. (Раптові жести. В дверях.) Прощай!

(Зникав.)

Хлопець

Та слухай-бо...

(Махав рукою, нахмурюється, далі підходить і поправляв квітки на портреті.)

ОДЕРЖИМА

Драматична поема

І

Берег понад озером Гадаринським *. Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий

берег.

М і р і а м, «одержима духом», в глибокій тузі блукав поміж камінням понад берегом, далі зіходить па шпиль скелі і дивиться не на берег, а в глибину пустелі, вона бачить там когось удалині.

М і р і а м

Він там, він все сидить так нерухомо, як те каміння, що навколо нього.

Над ним — мені здається, я те бачу,— нависли думи хмарою важкою, от-от з них стрілить ясна блискавиця і цілий світ осяє. Ох, коли ж, коли вона розіб’є темну хмару?

Хоч би мене убила блискавиця, я прагну, прагну, щоб вона злетіла, щоб хоч на мить чоло те просіяло.

Годівлю дав юрбі, тілам і душам, всім дав спокій, а сам у сій пустелі пасе думок отари незчисленні.

Нема їм впину, а йому спочинку...

Який він одинокий, боже правий!

Невже йому не можна помогти?

Невже він завжди буде одинокий?

«Месія прийде в славі світ судити» — так сказано в пророцтві, більш нічого.

І правда, й милосердя — все для світа, а для Месії що? Чи тільки слава?