Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 38
Автор неизвестен
Чого ти се сказала?
Дівчина
Хіба ж се неправда?
Хлопець
Так що, як правда?
Дівчина
Нічого. Правда, та й годі, чому ж про се не можна говорити?
Хлопець х
А нащо ж конечне говорити?
Дівчина Так можна сказати про всяку розмову.
Ні, не про всяку. От про ту, що в нас була вчора, сього не можна сказати.
Дівчина Я не пам’ятаю, про що ми вчора говорили.
Хлопець Про заручини. І я знов скажу...
Дівчина
Ні, годі, годі, не кажи нічого, не треба... Нащо ти тепер так часто говориш про се? Адже сам колись казав, що ти проти усяких пут і кайданів.
Хлопець
Се ж не кайдани.
Дівчина Все одно, нащо ж я маю тебе в’язати?
Хлопець Тільки'мене? А себе?
Дівчина
Я й так твоя.
Хлопець
А я хіба ні?
Дівчина
Я сього не кажу... Слухай... що я хтіла казати? Твоя мама дуже пестила тебе малим?
Хлопець
Дуже.
Дівчина Ти був щасливою дитиною?
Хлопець
О, так, дуже.
Дівчина
Однак ти ріс одинаком, все-таки се смутно, якось самотньо.
Хлопець
У мене завжди було товариство дитяче.
Дівчина
(на портрет)
Вона належала до того товариства?
Хлопець
Так, тільки трохи пізніше, я був у гімназії, як ми пізнались. Вона була тоді таким смішним, завжди кудлатим дівчатком,— «куколка з льону» — дражнили ми її.
Дівчина
А вона плакала.
Хлопець
Не завжди, потім звикла. А тепер, як то завжди буває, їй навіть приємно спогадувать ті Kinderspiele !, навіть от у сьому листі підписалась «колишня куколка з льону».
Дівчина
Але ж тепер вона не подібна до куколки з льону?
Хлопець
Ну... Тепер вона доросла паннаї
Дівчина
Однак ти все зо сміхом про неї, чи так всім друзям дитячих літ від тебе така шана? \
Хлопець
(споважнів)
Ні, властиво, я її зовсім шаную, се так собі жарти на спогад Kinderspiele. Вона дівчина добра, наскільки я міг завважити, бо вона така соромлива, правдива мімоза, до неї страшно доторкнутись, щоб не вразити.
Дівчина
Ти взагалі боїшся вражати.
1 Дйтячі ігри (нім.) — Ред.
Хлопець
Боюся? Ні, тільки не люблю сього робити тому, хто на се не заслужив.
Дівчина
А хто заслужив?
Хлопець ...Хай сам на себе жалує.
Дівчина Я завжди тільки на себе жалую.
Хлопець
Чого ти зараз все приміряєш до себе? Се, знаєш, негарна звичайка.
Дівчина
Звичайка егоїстів?
Хлопець Се ти сказала, а не я.
Дівчина
Та вже ж, що я сказала... Врешті поганих звичайок у мене багато, ти се признав сам.
Хлопець
Я признав? Коли?
Дівчина В різні хвилини, не то, щоб усе заразом.
Хлопець
Ти якось дивно настроєна сьогодні. Чіпляєшся до слів...
Дівчина
До якого ж я слова вчепилась? Скоріш до факта, ніж до слова.
Хлопець
Я давно завважив, що ти не можеш знести навіть найдальшого натяку на твої вади.
Дівчина
Може, се значить, що я їх надто глибоко й боляче почуваю, ті свої вади.
Хлопець ,3 сього вихід був би простий.
Дівчина
А власне?
Хлопець Поправитись від них.
Дівчина Справді, се дуже просто.
Хлопець
Хіба ж ні?
Дівчина Я хіба сказала, що пі?
Хлопець
Ти не сказала, але...
Дівчина Але що? (Дивиться йому в очі.)
Хлопець Ну, от знов сей погляд, сей погляд.
Дівчина закриває очі.
Хлопець Чого ти закрила очі? Тобі недобре?
Дівчина Ні, так, тобі ж не подобався мій погляд.
Хлопець Як тобі не сором? (Цілує її в закриті очі.)
Вона усміхається тремтячими устами.