Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 38

Чого ти се сказала?

Дівчина

Хіба ж се неправда?

Хлопець

Так що, як правда?

Дівчина

Нічого. Правда, та й годі, чому ж про се не можна говорити?

Хлопець _х

А нащо ж конечне говорити?

Дівчина Так можна сказати про всяку розмову.

Ні, не про всяку. От про ту, що в нас була вчора, сього не можна сказати.

Дівчина Я не пам’ятаю, про що ми вчора говорили.

Хлопець Про заручини. І я знов скажу...

Дівчина

Ні, годі, годі, не кажи нічого, не треба... Нащо ти тепер так часто говориш про се? Адже сам колись казав, що ти проти усяких пут і кайданів.

Хлопець

Се ж не кайдани.

Дівчина Все одно, нащо ж я маю тебе в’язати?

Хлопець Тільки'мене? А себе?

Дівчина

Я й так твоя.

Хлопець

А я хіба ні?

Дівчина

Я сього не кажу... Слухай... що я хтіла казати? Твоя мама дуже пестила тебе малим?

Хлопець

Дуже.

Дівчина Ти був щасливою дитиною?

Хлопець

О, так, дуже.

Дівчина

Однак ти ріс одинаком, все-таки се смутно, якось самотньо.

Хлопець

У мене завжди було товариство дитяче.

Дівчина

(на портрет)

Вона належала до того товариства?

Хлопець

Так, тільки трохи пізніше, я був у гімназії, як ми пізнались. Вона була тоді таким смішним, завжди кудлатим дівчатком,— «куколка з льону» — дражнили ми її.

Дівчина

А вона плакала.

Хлопець

Не завжди, потім звикла. А тепер, як то завжди буває, їй навіть приємно спогадувать ті Kinderspiele ^!, навіть от у сьому листі підписалась «колишня куколка з льону».

Дівчина

Але ж тепер вона не подібна до куколки з льону?

Хлопець

Ну... Тепер вона доросла паннаї

Дівчина

Однак ти все зо сміхом про неї, чи так всім друзям дитячих літ від тебе така шана? \

Хлопець

(споважнів)

Ні, властиво, я її зовсім шаную, се так собі жарти на спогад Kinderspiele. Вона дівчина добра, наскільки я міг завважити, бо вона така соромлива, правдива мімоза, до неї страшно доторкнутись, щоб не вразити.

Дівчина

Ти взагалі боїшся вражати.

¹ Дйтячі ігри (нім.) — Ред.

Хлопець

Боюся? Ні, тільки не люблю сього робити тому, хто на се не заслужив.

Дівчина

А хто заслужив?

Хлопець ...Хай сам на себе жалує.

Дівчина Я завжди тільки на себе жалую.

Хлопець

Чого ти зараз все приміряєш до себе? Се, знаєш, негарна звичайка.

Дівчина

Звичайка егоїстів?

Хлопець Се ти сказала, а не я.

Дівчина

Та вже ж, що я сказала... Врешті поганих звичайок у мене багато, ти се признав сам.

Хлопець

Я признав? Коли?

Дівчина В різні хвилини, не то, щоб усе заразом.

Хлопець

Ти якось дивно настроєна сьогодні. Чіпляєшся до слів...

Дівчина

До якого ж я слова вчепилась? Скоріш до факта, ніж до слова.

Хлопець

Я давно завважив, що ти не можеш знести навіть найдальшого натяку на твої вади.

Дівчина

Може, се значить, що я їх надто глибоко й боляче почуваю, ті свої вади.

Хлопець ,3 сього вихід був би простий.

Дівчина

А власне?

Хлопець Поправитись від них.

Дівчина Справді, се дуже просто.

Хлопець

Хіба ж ні?

Дівчина Я хіба сказала, що пі?

Хлопець

Ти не сказала, але...

Дівчина Але що? (Дивиться йому в очі.)

Хлопець Ну, от знов сей погляд, сей погляд.

Дівчина закриває очі.

Хлопець Чого ти закрила очі? Тобі недобре?

Дівчина Ні, так, тобі ж не подобався мій погляд.

Хлопець Як тобі не сором? (Цілує її в закриті очі.)

Вона усміхається тремтячими устами.