Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 36

Любов (жестом наказуе_у щоб замовк)

Годі! Ти отуманюєш мене. Жити трудно і страшно... я не хочу жити. Стривай, не всякий має право жити... Ти кажеш — думати, ох, думати...

(Проводить рукою по чолі.)

Орест

Се ж так просто, ти тільки забудь...

Любов

(сідає на крісло на бильці, схиляє голову на спинку близь-ко голови Ореста, одною рукою обіймає його. Говорить тихим у палим голосом, немов у полу сні)

Чекай, Оресте, пожди, любий, поможи мені думати, у мене думок нема... мені здається, що се вже раз було... мені снилось, що я була щаслива, дуже щаслива, я була з тобою і розказувала тобі своє життя, а потім прокинулась і бачу... ні, я не знаю, може, тепер сон? Ах, се так тяжко... Я хочу добре пригадати, як се було... я думаю, що се знов буде так... (Тривооісно.) Що тоді, Оресте?

(Щільніш обіймає його, здригнулась.)

Орест (тихо, але з жалем)

Все одно, що б не сталось, ми не розлучимось. Не думай нічого...

Любов

Так, не треба, я потім буду думати, тепер втомилась... Тихо, зовсім тихо, так...

(Закриває очі і затихає.)

Орест

(цілує їй руки, потім плечі, шию, обличчя, не завважаючи, що вона сливе без пам'яті)

Не думай нічого, не треба, я люблю тебе і любитиму завжди. Нехай загину, все одно, хай серце розірветься — од щастя, не од горя. З тобою на все готов! Ти будеш моєю дружиною і будеш жити, як інші, краще, краще, ніж інші. Ти будеш щаслива, щаслива, щаслива...

Любов

(раптово підводить голову)

Щаслива, а... а божевілля?

Орест

(жахнувшись, але зараз оправивсь і ще палкіше заговорив)

Дарма, я перейму його від тебе і все-таки буду щасливий, бо я так хочу.

Любов (в нестямі)

І я так хочу. Досить уже горя. Навіщо жертви? Я рада, що ми загинем! Тепер не треба думати, не треба зрікатися? Я жити хочу востаннє, ми ще не жили, ще

і не жили! Ох, як я тебе кохаю! (Пригортається міцно.) Бери мене, я твоя, тільки тебе кохаю і не боюсь нічого. Про все дарма! Ах!., я так тебе люблю, тільки тебе! (Цілує в нестямі. Починає говорити між поцілунками, мов непритомна.) Більш нікого нема на світі; ми самі, удвох, і я твоя, уся твоя, уся... (Притулилася міцно і мов заніміла.) Ти мало любиш, ти мусиш, мусиш... умерти,

і я мушу тебе любити, бо я твоя, твоя! (Змінивши тон, шпарко, гостро.) Вставай, Оресте!

(Сама встає.)

Орест

(пробує встати, але скрикує від болю і опускається) Ой!

Любов

(підходить до Ореста, нахиляється над ним, тривожно) Оресте, глянь мені в очі!

Орест глянув, жахнувся, закрив собі очі руками, Любов (стрепенула його за руку)

Починається? Ти вже бачиш? Тобі страшно? Не бійся! Я знаю, я страшна, але нічого... А що зі мною було? Я про все забула, а тепер я все пригадала... Тільки не треба жахатись, не треба плакати, я все поправлю, поки ще можу.

(Іде до столика, бере строфант у пляшечці і наливає в

чарку.)

Орест

Що ти робиш!

(Силкується встати.)

Любов

Так треба! (Випиває.) Тепер уже не бійся, нічого не буде.

Орест

(робить зусилля, встає і нерівним, ненатурально швидким ^ кроком біжить до Люби, тая заточується)

Що ти зробила? Рятуйте! хто там? Мамо, рятуйте!