Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 14
Автор неизвестен
Любов
Може б, ви, Оресте, провели Сапю?
Орест^ повагом з видимою неохотою повертається до дверей.
Милевський
Я вас проведу, Олександро Вікторівно, коли позволите!
С а н я
Ах, спасибі, та нам з вами, здається, по дорозі; добраніч, панове!
Милевський робить загальний поклін і кидається за Санею помогти їй одягтись. Обоє виходять. Орест зачиняє за ними.
вихід х
Ті ж без Сані і Мнлевського.
Орест сідає біля Люби на тому стільці, де стояло пуделко, тепер він тримає пуделко в руках. Лікар з Олімпіадою Іванівною за столом на протилежному кінці. Обидві пари розмовляють кожна окремо, але одночасно.
Лікар
(вслід)
А як же не по дорозі! Тепер скрізь буде по дорозі!
Олімпіада Іванівна
Нащо ви, Якове Григоровичу, дратуєте Милевського старістю, він сього не любить.
Лікар
Ба, не любить! А нащо сказано: пізнай самого себе! Та се я, не вам кажучи, з заздрощів — бачу, що чоловік от-от ожениться, то я йому навздогін: на тобі, коли так! Така вже наша старокавалерська натура!
Олімпіада Іванівна
А ви почім знаєте, що він от-от ожениться?
Лікар
Вже я таку прикмету маю. Ви зауважили, що він блищить немов насвіжо полакований? А як тільки людина почина вилискуватись, то вже кепська справа!
Орест
Дивно мені, Любо, як такі по всьому різні люди, як ви з Олександрою Вікторівною, можуть товаришувати. Як воно у вас вийшло?
Любов
Та я не можу сказати, щоб вона була мені дуже близька. Сю ілюзію робить більше звичай говорити на «ти», затриманий з дитячих літ.
Орест
(нахиляється до неї трохи)
Любо, чому б не встановити між нами сей звичай? Адже ж ми з вами ближчі друзі, ніж ви з Олександрою Вікторівною?
Любов
Се дитячий звичай, а ми з вами вже не діти. (Встає і відходить до вікна.) Ах, я й забула, що треба віднести Галі її концерт, вона просила конче сьогодні віддати їй. Піду лиш, воно ще не пізно. Ви мені вибачайте!
Орест
Ви мені позволите провести вас?
Любов
Не турбуйтесь, я не боюсь сама йти.
Орест
Ні, все-таки вже пізно, як же ж так самій?
Любов (не відповідає йому. До тітки)
Тіточко, я піду на хвилинку до Галі; я хутко вернусь!
(Виходить в праві двері. Орест за нею.)
вихід XI Олімпіада Іванівна і лікар.
Лікар
Як вам здається, Олімпіадо Іванівно, чи не почина вже і Орест Михайлович вилискуватись?
Олімпіада Іванівна
З якої ж би причини?
Лікар
Та я не знаю. Мені здається, що се вже Любов Олександрівна могла б нам краще роз’яснити. Врешті, тепер, по-модному, ніяких роз’яснень родичам не полатається, тільки в один прекрасний день прийде панночка і скаже: «Подивіться, тіточко, чи гарно на мені шлюбна сукня лежить? Мені се треба знати, бо завтра моє вінчання».
Олімпіада Іванівна (усміхається)
|Так, се на Любу похоже... Та тільки я думаю, що сього прекрасного дня ніколи не буде. Може, я й справді сих новітніх звичаїв не розумію, тільки я ніяк не збагну, що собі моя Люба думає. Воно, звісно, нехай би вона собі як хоче жила, та я он не можу дивитись, як її здоров’я руйнується. Я завжди казала, що ті книжки її до добра не доведуть. Якось у неї все разом: книжки, романси, гулянки, залицяння, приязнь... нічого не розберу!..