Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 38

— Прощай, Сапатеріне! Прощай, Хуанільйо! — прошепотів нещасний.

І замовк навіки.

Ледь живий од страху Хуан вирушив назад до Севільї. Хлопця аж тіпало, і він весь час бачив перед собою осклілі очі вмирущого, чув його передсмертний стогін. Якби зараз йому зустрілася смирна корова, він би дременув від неї. Згадав про матір, про її мудрі поради. Справді, чи не краще шити чоботи й жити спокійно?.. Але ці думки трималися в Хуановій голові лише поки він був наодинці з собою.

Опинившись у Севільї, він одразу відчув вплив середовища. Збіглися друзі, і стали просити, щоб він розповів з усіма подробицями про загибель бідолашного Чіріпи. На вулиці Кампана до нього підходили з розпитуваннями навіть тореро-професіонали — вони пам’ятали хлопчика зі шрамом на щоці, який часто виконував усілякі їхні доручення. Підбадьорений такою увагою, Хуан дав волю своїй фантазії і став розписувати, як, побачивши, що бик підняв на роги бідолаху Чіріпу, він кинувся на арену й ухопив розлученого звіра за хвіст, як учинив ще багато подвигів, але, мовляв, так і не зміг урятувати друга від смерті.

Де й подівся недавній страх. Він буде матадором; матадором — або ніким. Якщо інші б’ються з биками, то чом не може цього робити й він? Хуан згадав про тухлу квасолю та черствий материн хліб; згадав, ціною яких принижень діставалися йому кожні нові штани; згадав про голод, нерозлучного товариша своїх мандрів. Його невтримно вабили розкоші і блиск багатого життя. Він заздрісно дивився на карети та верхових коней; спинявся перед брамами палаців і, роззявивши рота, милувався крізь штахети пишними патіо в мавританському стилі, оздобленими мозаїкою аркадами, мармуровими плитами і дзюркотливими фонтанами, що вдень і вночі розсипали пригорщі перлів над величезними чашами, обрамленими зеленим листям. Отже, долю його визначено. Він убиватиме биків або загине на арені. Стане багатим і доб’ється, щоб про нього писали в газетах, щоб люди палко його вітали, навіть якщо задля цього доведеться пожертвувати життям. Хуан зневажав усі нижчі щаблі тавромахії. Він бачив, як бандерильєро дивляться смерті в очі нарівні з матадорами, а отримують за кориду якихось тридцять дуро і, проживши нелегке суворе життя, діставши безліч ран, на старість тільки й можуть що відкрити на свої мізерні заощадження жалюгідну крамничку або виканючити місце різника на бойні. Більшість із них просили милостиню в молодших товаришів по ремеслу, не один помирав у притулку для бідняків. Ні, він і чути не хоче про бандерильї, не збирається гаяти довгі роки, скоряючись усім забаганкам маестро. Він убиватиме биків з першого свого виступу, відразу вийде на арену як матадор.

Загибель бідолашного Чіріпи піднесла Хуана в очах ровесників, і, зібравши кількох обшарпанців, він створив власну квадрилью, яку водив на сільські капеї. Дорослі ставилися до нього з пошаною, бо він був найвідважніший і найкраще вдягався. Кілька дівчат легкої поведінки, приваблені мужньою вродою Сапатеріна, якому вже пішов вісімнадцятий рік, та його колетою тореро, мало не билися за честь піклуватися про юного красеня. Крім того, у Хуана з’явився «хрещений батько», що опікувався ним, відставний урядовець, який відчував слабість до вродливих тореро. Поведінка цього старого вкрай обурювала сеньйору Ангустіас, і вона щедро сипала найнепристойнішими слівцями, яких колись навчилася на тютюновій фабриці.