Читать «Людина без властивостей. Том I» онлайн - страница 29

Х. Альтгауз, вже відомий нам автор книжки «Між монархією та республікою», вважав, що в «Людині без властивостей» розірвався «зв’язок з епічною традицією», розірвався тому, що «роман Музіля був зображенням з порожнечі історії, куди обрушилися уламки великої держави».

* * *

Чому Музілеві в Австрії бачився «особливо виразний приклад сучасного світу» — адже він невтомно вип’ячував її архаїчну сміховинну відсталість? Логіка підказує ніби одну відповідь: Каканія була скупченням немислимих соціальних і духовних недугів і тому виразніше за інші європейські держави являла свою приреченість, чим, так би мовити, видувала їхнє спільне майбуття. Це — з одного боку. Є, проте, й другий. Адже Музіль розглядав «стан європейського духу» як «ще не здійснений перехід, не перестиглість, а недостиглість». Не беруся вгадати, що конкретно він мав на увазі. В усякому разі, не пришестя комуністичного раю. Може бути, Музіль і сам чітко не розумш, якого саме оновлення очікує, може, мав сумніви й щодо того, очікувати на ці зміни, чи побоюватися їх. Та все ж якесь «нераціоїдне» просвітлення, слід гадати, на нього зійшло, бо в «Людині без властивостей» так чи так проступають обриси тієї дивовижної дійсности, котра нас усіх нині оточує.

Простакуватий генерал Штум здивовано виявив, що «ідеї невпинно перебігають туди й назад», хоча за нормальних умов чинити так їм було не слід. Але ж умови-то ненормальні: на повний хід іде процес випарування ідеологій. Переконання й вірування стають не більше як формою прагматичних інтересів, відрізняються одне від одного лише функцією, аж ніяк не смислом. По-своєму деідеологізованою постає більшість персонажів роману — ці «професіонали», які діють, ба навіть думають всупереч собі, ці чудернацькі особистості, що сидять між двох стільців, мають невідь-скільки різномастих характерів, в яких поєднується непоєднуване. І що особливо прикметно: існують вони якраз посеред світу різко й непоправно ідеологізованого, що начебто природно скочується до світової війни…

«Людина без властивостей» — це, по суті, людина без ідеології. Оскільки Ульріх тут головний герой, то не буде, гадаю, натяжкою сказати, що finita la ideologia — центральна тема роману. Можливо, автор з такою моєю інтерпретацією й не погодився би, але тільки тому, що перебував біля витоків процесу, який з «периферійного» (Габсбурзька монархія, Російська імперія), здійснивши запаморочливі зиґзаґи, на середину нашого століття перетворився на магістральний.