Читать «Людина без властивостей. Том II» онлайн - страница 263

Клариса поквапно говорила далі, раз у раз повторюючи оце «і таке інше» несамовитим рефреном, і майже щоразу рішуче додавала: «І на це в тебе досить снаги, ти тільки не маєш бажання; не знаю, чому ти не маєш бажання, але я тебе розворушу!!»

Ульріх її не перебивав; час від часу, коли вона приписувала йому що-небудь уже й геть далеке від можливого, він німо хитав головою, але не знаходив у собі волі запротестувати й не забирав руки з її кіс, під якими мало не відчував пучками пульсування цих плутаних думок. Ніколи ще не бачив він Кларису такою чуттєво збудженою, і його майже здивувало те, що і її тонке, міцно збите тіло також може розслаблюватись і в ньому може спалахувати й м’яко розливатися жіночий вогонь, і споконвічна несподіванка того, що жінка, котру ти знав лише закритою для всіх, раптом розкривається, — ця несподіванка нагадала про себе й цього разу. Але Кларисині слова його не відштовхували, хоч і ображали розум; бо коли вони наближалися до його внутрішнього світу, а тоді знов безглуздо далеко від нього відлітали, це тривале й швидке снування скидалося на посвист або дзижчання, милозвучність чи немилозвучність яких не виявляється через потужну вібрацію. Він відчував, що це полегшує йому ухвалювати власні рішення, як ото дика музика — слухати її, і аж коли йому здалося, що Клариса й сама вже заплуталась у своїх словах і не може дати їм ради, він легенько похитав долонею їй голову, щоб повернути її до тями й застерегти.

Але сталося протилежне тому, чого він хотів: зненацька Клариса кинулася на нього. Вона спритно, так, що він просто отетерів і не встиг їй завадити, обвила руками його шию і при-тислася губами до його губів, хутко підібгала ноги й стала навколішки в нього на колінах, а на плечі в себе він відчув м’ячик її груді. Він мало що розумів із того, що вона казала. Вона белькотіла щось про свою рятівну силу і про його боягузтво, й Ульріх тільки й розчув, що він — «варвар» і тому спасителя світу вона народить, мовляв, від нього, а не від Вальтера, але її слова були, по суті, лише несамовитою грою над його вухом, ледве чутним палким бурмотінням, вони були заклопотані радше самі собою, ніж тим, аби що-небудь повідомити, і тільки час від часу в цьому воркітливому струмку можна було розчути яке-небудь окреме слово, наприклад, «Моосбругер» чи «диявольський погляд». Захищаючись, він схопив свою маленьку нападницю за плечі й притис до канапи, й тоді вона заходилася обвивати його ногами, тицяючись косами йому в обличчя й силкуючись знов обійняти його за шию.

 — Уб’ю, якщо не поступишся! — сказала Клариса чітко й зрозуміло. Вона нагадувала збудженого хлопчика, що, охоплений ніжністю й роздратуванням воднораз, ніяк не вгомониться і розпалюється все дужче й дужче.

Намагаючись угамувати її, Ульріх лише невиразно відчував у її тілі пульсування похітливости; але тієї миті, коли він міцно схопив її за плечі й притис до канапи, це пульсування дало про себе знати з усією силою. Здавалося, її тіло проникло в його почуття; адже він знав її вже давно й частенько жартома брався з нею в ручки, але ніколи ще не торкався отак, згори донизу, цього невеличкого, знайомо-незнайомого створіння, в якого шалено калатало серце, й коли тепер Кларисині рухи, сковані його руками, стали м’якшими і це ослаблення спротиву ніжно промайнуло і в її очах, ледве не сталося того, чого він не хотів. Цієї миті він, однак, згадав про Ґерду, так ніби аж тепер перед ним постала потреба дійти якоїсь остаточної згоди із самим собою.